ВИЖИТИ І ПЕРЕМАГАТИ НА ІНФОРМАЦІЙНОМУ ФРОНТІ

ВИЖИТИ І ПЕРЕМАГАТИ НА ІНФОРМАЦІЙНОМУ ФРОНТІ
Лілія Коцюк

Засновник та редактор ХМ-ІНСАЙД

Як українським медійникам і медійницям працюється (воюється) на інформаційному фронті? 

Журналістика — це історія. А історію пишуть переможці”. Ці слова, сказані свого часу директором медійної корпорації “Fox news” Роджером Айлзом, зараз можна адресувати журналістам, які пишуть історію перемоги України. До речі, представники цієї телекомпанії з перших днів широкомасштабної війни доносять світові правду про події в Україні. Двоє з них, на жаль, загинули внаслідок ворожого атробстрілу на Київщині.  

Як українським медійникам і медійницям працюється та вдається виживати на інформаційному фронті?

Непросто.

Попри те, що нині на Хмельниччині відносно спокійно, місцеві засоби масової інформації, як власне й колеги по всій країні, з початком широкомасштабної війни змушені були переформатовувати роботу. А ще скорочувати зарплатний фонд, переходити на дистанційний режим. І все це в умовах різкого спаду попиту на рекламу, скасування угод на висвітлення діяльності державних органів, неабиякого психологічного напруження.

Регіональним ЗМІ доводиться розповідати вже не лише про місцеві події, але й загальноукраїнські. Крім того, приділяти чимало часу для контенту в соцмережах. А ключовий фокус новин – це війна, переселенці, гуманітарна допомога, волонтерство…

Інформаційне агентство ХМ-ІНСАЙД жодного дня ні на хвилину не припиняло роботу. Притому, що видання абсолютно незалежне – ніколи не мало власника-олігарха, який давав би гроші на зарплату, техніку, розвиток… З першого дня існування, 24 січня 2020 року, редакція оголосила, що працюватиме для читачів і за підтримки читачів. Значною частиною доходів була реклама, медійні гранти, надходження від висвітлення діяльності органів влади й місцевого самоврядування, цікаві проєкти з бізнесменами.

У нас було багато планів на 2022 рік. Міжнародні грантові проєкти, впровадження нових форм контенту, комунікаційний розвиток, спрямований на розширення аудиторії…

Все це зупинилось.

Максимально скоротили витрати на комунальні послуги. Відмовились від оренди офісу. Зменшити фонд зарплати. Але нікого не скоротили. Ніхто не звільнився. 

Ба більше, журналісти нерідко долучаються до волонтерських ініціатив, організовують збори коштів для допомоги нужденним і військовим. Щира вдячність вам, колеги, за це. ХМ-ІНСАЙД також докладає дещицю до адресної підтримки наших хлопців і дівчат на передовій. Пишаюсь, рідний колективе!

Зізнаюсь, в редакції обговорювали варіант попросити фінансової підтримки у читачів. Як роблять це окремі інші, виживаючи зараз на донатах. Але зрозуміли, що це буде не зовсім чесно. Бо краще допомагати тим, хто воює. Тому не просили в аудиторії нічого.

До слова, про аудиторію.

Вона за останні сто днів дуже змінилась та сегментувалась. І водночас суттєво зросла (знову пишаюсь, рідний колективе! дякую, рідний читачу!).

А це значить, що працюємо недаремно. Хоч і працюємо в новій реальності, в нових умовах, за кардинально іншими принципами, ніж ті, які були в мирному житті. До них звикаємо й досі…

Всі чудово розуміють, наскільки зараз доводиться фільтрувати всю інформацію. Кожне слово вагоме. Іноді просто в розпачі, коли сталась важлива подія, а офіційні джерела інформацію не дають, не підтверджують, не відповідають на дзвінки чи запити. Плюс військова цензура. Їхні “штучки” про заборону називати місце, час, викладати фото (ну, ви в курсі).

А тим часом…

Соцмережі вже все це постять, викладають і обговорюють. У деталях! І ти вже бачиш оперативну інформацію скрізь, знаючи, наскільки небезпечно в той момент її подавати. Отут в тобі бореться дві сутності: з одного боку – журналіст, зацікавлений максимально оперативно та достовірно викласти інформацію на загал, а з іншого — свідомий громадянин (громадянка), бо не можеш собі дозволити цей розголос. Тривають часи очікування коментарів від офіційних джерел. І це просто спантеличує! Але є розуміння, що така нова реальність…

Користуючись тим, що журналісти не можуть оперативно поширювати інформацію про обстріли та ракетні удари, окупанти поширюють фейки та маніпуляції в соцмережах і чатах. Або ж вдаються до кібератак. Тому той потік дезінформації, який ми спроможні моніторити, намагаємось зупинити. На це маємо свою “медіазброю” (дякуємо ІТ-друзям).

І усвідомлюємо велику відповідальність. Бо тільки на офіційних ЗМІ і тримається вся правда, яка перекриває рашистську пропаганду. Бо достовірна та актуальна інформація – це зброя. І позитивна новина – також зброя. 

Хоча так іноді “чешеться” клавіатура вставити в текст свою емоцію про напрямок “руського корабля” чи щось на кшталт цього… Але ж загалом стандарти журналістики ніхто не скасовував…

…На жаль, втрачаємо.

За сто важких днів цієї війни росіяни вбили 32 журналістів. 8 загинули під час виконання професійних обов`язків, показуючи світові  правду. З них троє українських та п’ятеро іноземних. 24 загинули як учасники бойових дій або внаслідок російських обстрілів чи катувань. Ми будемо пам’ятати імена кожного з них… Як і тих захисників з Хмельницької області, пам’ять про яких вшановуємо на наших сторінках…

Усе це накладає велике психологічне навантаження на журналістів. Можливо, з часом, виробиться профімунітет…

Поки що випадаєш на деякий час із колії, вдивляючись у відео і світлини про страшні звірства окупантів, чи слухаючи історію свідків тих злочинів та їхні переживання. Але щоразу, збираючи себе докупи, продовжуєш працювати з новими силами. Налаштовуєшся на питання: “чим я можу допомогти?”. І якщо дійсно є можливість допомогти – роблю це… 

А щовечора з молитвою звертаюся до вищих небесних сил. Щоби накрили куполом наших хлопців і дівчат на передовій, всіх українців у гарячих точках, захистили їх від нечисті ворожої. Так легше заснути… Щоранку, смакуючи улюблену каву і плануючи день, дякую ЗСУ за ще один мій новий день…

Дізнавайтеся новини першими на Телеграм