«НІКОЛИ НЕ ПІДУ ПРОТИ ГРОМАДИ ЧИ НА УГОДУ З СОВІСТЮ», – ВАСИЛЬ ГУМЕНЮК

Про амбітні плани для Ярмолинеччини, особисті зв’язки з президентом, лукавство підлеглих,  пропозиції «порішати посади» та багато відвертих фактів – в ексклюзивному інтерв’ю з 31-річним головою Ярмолинецькоі районноі державноі адміністрації Василем ГУМЕНЮКОМ.

«Маю нормальні здорові амбіції, які хочу реалізувати в державницькому напрямку…»

– Ви народилися і виросли в Ярмолинцях. Любите своє містечко?

– Дуже! Тут особлива неповторна аура. Навіть, коли повертаєшся з великого міста додому і вдивляєшся в ці скромно освітлені вулиці, ще більше виникає бажання зробити щось таке, щоби люди частіше посміхалися.

– Вам це вдалось. Наприклад, в «Лізі сміху» у команді «Вінницькі».

– Можливо. Але я про інше: про добробут і комфорт.

– Саме з цим була пов’язана ваша нещодавня (інтерв’ю відбувалося у суботу 18 липня – ред.) поїздка до Києва?

– Певною мірою. Їздив просити допомоги у вирішенні питання ремонту ділянки дороги Н-03, тобто під’їзду до Ярмолинець. Цю частину дороги не врахували в проєкті, але вона «заходить» у центр селища. Можна сказати, є «обличчям» містечка. А ще – питання реконструкції центрального стадіону, на яку потрібно щонайменше 21 мільйон гривень. Наш район, на жаль,  не ввійшов у Програму «Великого будівництва». Тепер важко пояснити чиновникам з багатомільйонного столичного мегаполісу, що для двох десятків тисяч мешканців провінційного містечка ці питання наразі глобальні. Але намагаюсь ці питання «проштовхнути».

– Через «високі» зв’язки?

– І через зв’язки теж. Визнаю: інколи їх використовую, коли треба донести нагору місцеві проблеми і вирішити їх. Не завжди вдається..

– Посада голови райдержадміністрації  – ваша перша чиновницька посада?

– Такого рангу перша. До цього я був директором будинку культури.

– І велика різниця між роботою керівника закладу культури і  керівника району?

– Відрізняється, насамперед, масштабами. А ще тим, що голова райдержадміністраціі,  на відміну від керівника комунального закладу, не має таких прямих можливостей використовувати фінансовий фонд для вирішення якихось поточних проблем. А хочеться ж зробити по максимуму для району.

Скрін з відео «Ліга сміху»

– Ви закінчили Вінницький соціально-економічний інститут вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», отримали вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент організацій» та здобули кваліфікацію магістра з менеджменту організацій. Скажіть, здобуті організаторські знання допомагають у роботі?

– Теорія і практика – різні речі. Особливо, коли йдеться про справи, повязані з інтересами не маленького колективу, а великої громади. Тут мало просто знань. Треба ще колосальне бажання, а досвід приходить із часом.

– Давайте відверто: хто переконав культорганізатора, успішного представника шоу-бізнесу Василя Гуменюка іти на цю посаду?

– Я б не сказав, що мене переконували. Так, маю нормальні здорові амбіції, які хочу реалізувати в державницькому напрямку. Для початку хотів спробувати себе посадовцем якогось профільного підрозділу в обласній адміністрації чи раді. Але,  так сталось, що  ось уже понад три місяці керую районом. І знаєте, ще більше з’явилося бажання розвиватися, вчитися, вдосконалюватися, не зупинятися на одній дорозі. Взагалі люблю життєві повороти.

– При призначенні мали зустріч із президентом? Що йому пообіцяли?

– Звісно мав зустріч. Але ніхто нічого нікому конкретного не обіцяв. Щоби чогось досягти, треба самому докласти зусиль. Така позиція і в президента.  Розумієте, Ярмолинеччина – не промисловий район. І я взагалі бачу Ярмолинці скоріше розвинутим передмістям обласного центру. Де комфортна інфраструктура, дороги, затишні і чисті вулиці, дитячі майданчики, парки. Звісно, для цього потрібні кошти і час. Вважаю, що майбутніх надходжень до ОТГ буде достатньо, аби все це забезпечити. Зараз нелегко. От на початок червня, у зв’язку з пандемією, мали дефіцит надходження до бюджету району в сумі 3 мільйони гривень. На липень – лише 900 тисяч. Думаю, поступово до осені залатаємо цю «діру». Тішить, що в районі є розуміння серед відповідального бізнесу. Вони дуже допомагають лікарні, підключаються, якщо потрібна підтримка адресно.

– Мабуть, усі помітили, що Володимира Зеленського під час його візиту третього червня у Хмельницьку область із 20 керівників райдержадміністрацій зустрічав лише Ярмолинецький? Це преференції президента як друга?

– Чесно?

– Авжеж!

– Це була моя ініціатива. Хотів перейняти досвід моделі поведінки гаранта держави в таких ситуаціях, відчути атмосферу спілкування, навчитися в нестандартних ситуаціях приймати оперативні рішення.

– Знову амбіції?

– Можливо. Але точно не політичні.

Фото з особистої сторінки у Фейсбук Василя Гуменюка

«Головні перешкоди в роботі – нещирі підлеглі і брехня»

– Розкажіть про труднощі чи перешкоди, з якими довелося стикнутися на посаді?

– Головна перешкода – нещирість підлеглих і брехня. Замість того, щоби обливати один одного брудом або замовчувати проблеми, варто було би командно їх вирішувати. На жаль, поки не бачу у них мотивації змінити щось у районі. Так, є окремі осередки селища, райради і РДА, із застарілими методами керування. А от команди єдиної нема. При цьому зовсім не важлива політична кольорність – «зелені», «білі», «прозорі»….Настав час давати дорогу молодим амбітним людям, які мають бажання реально щось змінювати на краще, а не нарікати.

– На що нарікають?

– Ну хоча би на скороченні апарату адміністрації. От дивіться, на його утримання в рік виділяється близько 4 мільйонів гривень з бюджету. Тобто, на одного працівника, в середньому близько 130 тисяч. Це великі затрати. А ще ж є апарат районної ради, селищної. Тому, зараз актуальна адміністративна реформа. З окресленим апаратом ОТГ  і повноваженнями  керівника, який спільно з громадою визначатиме, на які потреби спрямовувати кошти першочергово. Отака система, вважаю, є найбільш ефективною і спроможною, а головне – своєчасною. Чомусь у більшості склалася думка, що голова райдержадміністраціі, як в старі партійні часи, повинен вирішувати всі без винятку питання. Та не повинен! Та й  не може,  в силу своіх функціональних обов’язків. Є керівники органів місцевого самоврядування, яких обрали люди, а держава уповноважила на це. Є комунальні служби. «Є» – не означає просто бути на папері. Хоча люди старшого покоління з цим не згідні. Навіть з власним батьком деколи сперечаємось.

– «Прохачі» часто турбують?

– Постійно. Причому з різними проханнями. У тому числі просять «порішати посади».

– Навіть так?

– Так. Але ніколи цього не робитиму. Тому що, відповідаючи на їхні прохання, влазиш у кабалу зобов’язань і втрачаєш довіру. Так само нікого не намагаюсь звільнити проти їх волі. Людина, яка не хоче змінюватися і працювати в команді, сама відійде.

– Якими рисами має володіти член вашої команди?

– Щирістю. А вже далі – бажанням рухатися «вперед і вгору».

«На угоду з совістю не йду. Крапка!»

– В останній декларації про доходи ви не зазначили інформацію про нерухомість, транспорт, грошові активи, корпоративні права та й будь-яке інші статки, які б належали вашій родині.  Лише 140 тисяч 808 гривень зарплати за останнім основним місцем роботи – комунальний заклад «Центр культури та дозвілля». Виникає логічне питання: то де ж ви живете з дружиною і сином? На чому їздите?

– Живемо в квартирі наших друзів. Автівка теж нам не належить.

– Вистачає теперішньої зарплати?

– Мало хто вірить, що голова адміністрації живе на зарплату. Але ж це легко перевірити. Можливо, в людей якісь асоціації: якщо ти керівник – то обов’язково тобі «несуть»?

– А пропонують?

– Не наважуються. І не будуть. Я ж уже наголошував, що на угоду з совістю не йду. Крапка! У мене зовсім інша ціль в районі. Щодо зарплати, то наразі  отримую меншу платню, ніж у будинку культури. Десь у межах 10 тисяч гривень на місяць. Фонд заробітної плати адміністрації дуже обмежений. Тому що при нещодавньому скороченні працівників виплатили кожному в середньому приблизно 70 тисяч гривень компенсації від держави. А нові зміни до бюджету ще не прийняті. На щастя, у районі на сьогодні немає зарплатної заборгованості в бюджетній сфері. Чи вистачає зарплати? Для нашої сім’ї – достатньо. Виручають ще доходи дружини від підприємницької діяльності.

– Який дохід має бути у пересічного мешканця Ярмолинеччини, щоби він почувався комфортно?

– Когось задовільнить 5 тисяч гривень, а комусь і п’ятдесят замало. Треба зважати на елементарні потреби кокретноі людини: утримати і прогодувати сім’ю, відпочити, забезпечити житлом.

Фото з особистої сторінки у Фейсбук Василя Гуменюка

«Гуменюк може не тільки зі сцени дивитися в «очі дівочі», а й добиватися кращого для Ярмолинеччини і її мешканців»

– Ви, як сучасний керівник, систематично спілкуєтеся з громадою через соцмережі. Це, звісно, зручно. А в який ще спосіб звичайним людям можна достукатись до голови?

– Просто прийти на прийом.

– І все?

– І все. Намагаємось допомогти по можливості кожному. Підключаємо місцевих підприємців, голів сіл, небайдужих громадян, благодійників. Я побував практично в кожному селі району. І скрізь є негаразди. Розумію, що зараз нереально зробити по селах супердороги. Але ж елементарно машина з хлібом заїжджати в село може? Може. І люди повинні мати можливість придбати ліки. І сміття потрібно вивозити. І землі обробляти. І щось з «бородатими» довгобудами треба вирішувати, як от в Новому Селі – десятиліттями та школа розвалюється, а селищна рада відмахується. Знаєте, що найбільше засмучує?  Відмовки, по типу «прийде нова влада, та й хай вирішує». Прийшла. То давайте вирішувати спільно. Є ж поточні питання, які потребують місцевого втручання: підлатати дах, почистити паркову зону, поправити огорожу, вкрутити лампочки на стовпах і тому подібне. А є те, з чим без допомоги держави ніяк не справитися: дороги і стадіон. Тут уже потрібні зв’язки і важелі.

– Тут уже «перша скрипка в оркестрі» за вами?

– Мабуть. Не буду порівнювати з оркестром. Не маю музичної освіти.

– …?

– Здивував? Дійсно, в музичну школу не ходив. Всьому вчуся сам і звик добиватися всього сам. Але зараз вкрай потрібна команда, з єдиною перспективною метою для громади.

– Нещодавно Ярмолинцям виповнилося 620 років. Це вже історія. А тепер про вашу історичну роль. От прочитала в соцмережах такий коментар: «Василь Васильович однозначно ввійде в історію тим, що активно боровся за район у складі Хмельницького. Народ, нам вдалось!».

– (посміхається…) Дякую, але це перебільшення. Рано робити висновки. За нетривалий період роботи я ще не встиг досягти чогось «історичного». Все попереду. Головне, на моє переконання, вдалося завоювати довіру людей. А щодо району, у складі новоувореного Хмельницького, то не заперечую, доклав до цього малесеньких зусиль. Зрозумійте, робив це лише в інтересах земляків і з тієї позиції, що Ярмолинці мають рівнятися до більш потужного і перспективного населеного пункту – міста Хмельницького. А не бути просто на рівні селища.

– Ярмолинецький район ліквідовують. Відповідно і  райдержадміністрацію. Куди підете працювати?

– Не в бізнес. Це точно. Коли буде передбачена законом процедура складання повноважень – складу. Як на мене, райдержадміністраціі функціонуватимуть ще не один місяць. Адже потрібно буде поступово передати усі повноваження і об’єкти правонаступникам. Повірте, я не «прив’язуюсь» до влади і прийшов на цю посаду, щоби щось змінити на краще. А не красти, як деколи закидають. І довести, що Гуменюк не тільки може зі сцени дивитися в «очі дівочі»… Якщо й надалі випаде нагода попрацювати на благо громади – обов‘язково погоджусь.

– Маєте на увазі вибори голови об’єднаноі територіальної громади?

– А чому б ні? Але про це поки що не готовий говорити.

– Ваша думка щодо запровадження інституту префекта президента?

– Така людина від президента потрібна. Насамперед, для здійснення нагляду за додержанням законності в діях органів місцевого самоврядування, виконанням державних програм, координації спільних дій в умовах надзвичайних ситуацій. З іншого боку, з огляду на нинішню адміністративну реформу, не до кінця розумію ролі районних рад новоутворених районів. На відміну від функцій ОТГ, обласних рад і звісно, Верховної Ради. Але давайте дочекаємось нормативної бази, яка і  має прописати повноваження всіх ланок.

– Яку вказівку чи прохання вищих посадовців ви б ніколи не виконали? Навіть за величезні гроші?

– Ніколи не піду проти волі громади.

– Ви навіть не дослухали до кінця мого запитання…

– Відповів без роздумів.

– Значить чесно.

– Тільки так.

– З ким радитеся з робочих питань?

– Із професійними людьми з Києва, з обласного центру, з інших більш розвинених районів. Часто – з дружиною, вона дуже переймається. І дев’ятирічний син вболіває. Якось мене запитав: «Чи правда, що діти дружать зі мною тільки через те, що мій тато керівник?» Відповів йому: «Запитай у своіх друзів».

– Мудро.

– Також перехожі чи в магазині люди зупиняють. Розповідають про якісь проблеми, дають поради. Прислухаюся.

– То ось чому ви перестали пити каву на вулиці: люди пристають?

– Ви й про це знаєте? (сміється…) Не тому. Просто друзі зробили зауваження, мовляв, дивись, аби не звинуватили, що багато часу на каву витрачаєш. От сьогодні маю вихідний. За цікавою розмовою з вами і каву посмакую. До речі, я не занадто люблю давати інтерв’ю. Не хочу ображати журналістів, але, на жаль, вони часто-густо перекручують інформацію. Вашому сайту довіряю.

– Дякуємо за довіру. Для вас настільки важлива чужа думка?

– Для мене важлива довіра людей. Чим би я не займався. А авторитет можна заслужити тільки наполегливою працею і реальними досягненнями.

– Якось пишномовно сказано..

– Це моя чітка позиція.

– Дякую за відверте інтерв’ю. І останнє запитання: ви щаслива людина?

– Я б не хотів змінити жодного дня свого життя. Тому так, я – щасливий. Маю чудову сім’ю, відповідальну роботу, живу в прекрасному містечку, яке дуже люблю і понад усе хочу, щоби мої земляки теж були щасливі.

Лада Сказіна.

Дізнавайтеся новини першими на Телеграм

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook