Проєкт відвертих історій сімейного патронату «Жива книга» презентували у Хмельницькому

У Хмельницькому презентували унікальний проєкт з розвитку сімейного паронату “Жива книга”. На ньому прозвучали відверті історії тих, хто дбає, аби діти мали щасливе дитинство у родині, а не в інтернаті. Своїм особливим досвідом ділились патронатні вихователі, біологічні батьки, які пройшли через труднощі, усиновлювачі, опікуни, експерти.

До заходу долучились заступниця Міністра соціальної політики Ірина Постоловська, голова Координаційного центру з питань догляду та виховання дітей Ірина Тулякова, Голова представництва ЮНІСЕФ в Україні Мунір Мамедзаде, представники обласної влади та громад.

Нині в Україні діє 501 патронатна родина. Хмельниччина стала однією з пілотних областей для реалізації програми розвитку сімейного патронату. І наразі увійшла в п’ятірку регіонів, де таких родин найбільше: в області 30 патронатних вихователів разом із помічниками надають послугу професійного догляду, виховання та реабілітації майже чотирьом десяткам дітей, які тимчасово не можуть проживати у своїй сім’ї.

Такі патронатні родини створені у Хмельницькій, Шепетівській. Грицівській, Меджибізькій, Розсошанській, Летичівській, Віньковецькій, Чемеровецькій, Гуменецькій, Сахновецькій, Кам’янець-Подільській, Дунаєвецькій, Ярмолинецькій, Городоцькій, Деражнянськй, Закупненській громадах.

Фахівці пояснили, що влаштування у патронатні родини — короткострокове, тобто на кілька місяців. Поки біологічні батьки долають скруту або на час пошуку дітям нової родини (прийомної сім’ї, усиновлення, опіки). 80% дітей під патронатом мають батьків (або одного із них) та можуть повернутись у свою біологічну родину, якщо сім’я впорається зі складними життєвими обставинами.

Що необхідно зробити, аби сотні дітей на Хмельниччині виховувались у безпечному сімейному середовищі, а не потрапляли до інтернатів?

Про це говорили у форматі “Живої книги”. Прозвучали унікальні історії патронатних вихователів, біологічних батьків, які користувались послугою патронату, опікунів, а також представників громад, де розвивають послугу патронату та інші форми сімейного виховання.

Ось окремі з них.

Олександр Гнатюк, місто Городок. Військовослужбовець, який після поранення в Бахмуті разом із дружиною вирішив стати патронатним батьком. Сам пізнав нелегке дитинство у сиротинці. Сім’я Гнатюків створила патронатну родину у січні 2024 року. Допомогли вже трьом дітям. Нині під патронатом перебуває 5-річний хлопчик.

“Я не хочу, щоби на дітей казали “інтернатівські”. Я це все пережив, й не бажаю цим дітям такого ж самого”, – каже Олександр.

Валентина Бендюжко, місто Городок. Стала опікуном у жовтні 2024 року завдяки патронату. Жінка розповіла, що ідея взяти відповідальність за дитину виколихувалась роками. Проте маленька особлива блакитноока дівчинка, з поламаною долею, відразу заполонила її серце і думки.

“Найголовніше — дати дитині любов та емоційну підтримку, допомогти відчути себе потрібною, а також створити стабільне середовище для життя і розвитку”, – поділилась досвідом пані Валентина.

Наталія Шевченко, селище Ярмолинці. Прийомна сім’я, яка неодноразово пережила горе втрат своїх дітей. Родина — внутрішньо переселена, у 2022 році переїхали на Хмельниччину з міста Слав`янськ Донецької області. В сім’ї виховується 10 дітей — 4 прийомних та 6 усиновлених. Мешкають у будинку, придбаному благодійниками.

“Ці діти буквально витягнули мене з того світу. Було таке, що спочатку вони хліб ховали на потім і цукерки, боялись, що будуть голодними. Старшу дівчинку рідна мама ніколи не обіймала і не розчісувала. Дитину виховувала, як могла, бабуся. Діти просять: “Тільки не виганяйте нас!”. Ну як ми можемо вигнати їх. Вони ж нам тепер всі рідні, хоч знають, що всиновлені. Тепло батьків, любов у родині, індивідуальна реабілітація — це все те, що допомагає дитині адаптуватись і жити нормальним життям”, – розповіла пані Наталія.

За словами заступниці Міністра соціальної політики Ірини Постоловської, державні програми спрямовані на те, щоби дітки, які потребують додаткового догляду, потрапляли під опіку таких патронатних вихователів. Зокрема, одна із державних програм стосується підтримки будинків сімейного типу — це великі прийомні родини, які можуть мати до 10 дітей.

“Наша задача — усіляко підтримувати їх, пропагувати сімейну форму виховання. Міністерство соціальної політики наразі виділяє кошти на створення будинків сімейного типу, надання їм належного житла. Минулого року за рахунок субвенції було придбано 57 будинків для родин сімейного типу і цього року заплановано придбання ще 120 будинків. Це, звісно, недостатньо. Тому ми вдячні міжнародним партнерам, які долучаються. Наприклад, за сприяння Словенії на Хмельниччині вже є таке житло у Меджибізькій громаді”, – зазначила Ірина Постоловська.

У тісному, але теплому колі, присутні розвінчували стереотипи, які заважають людям стати патронатними вихователями, прийомними батьками чи створювати дитячі будинки сімейного типу. Обговорили й труднощі, фінансове забезпечення дітей, які перебувають під патронатом або в інших формах сімейного виховання, та інші питання.

Варто додати, що місто Хмельницький став 15-тим, де відбувся проєкт “Жива книга”. Такі заходи раніше пройшли у Києві та в 13-ти областях України.

Як повідомляв ХМ-ІНСАЙД, першу патронатну родину у Хмельницькій області було створено у 2021 році Аллою та Анатолієм Сторожуками із села Голосків. Згодом до надання патронатних послуг долучилось понад десяток громад на Хмельниччині.

Лілія Коцюк, фото Єлизавети Марцонь

ТЕМА: СУСПІЛЬСТВО

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook