Став найкращим кухарем для побратимів: історія пораненого піхотинця з тренувального центру Хмельниччини

Нещодавно 143 об’єднаний навчально-тренувальний центр «Поділля», що на Хмельниччині, отримав лист від колег із 184-го навчального центру. У ньому — слова вдячності за виховання справжнього патріота й доблесного воїна, який став прикладом для побратимів. Йдеться про старшого сержанта Ігоря Кобринського, який навчався там на кухаря. Чоловік після поранення на фронті та тривалої реабілітації вирішив попри все залишитись у війську і бути корисним.

Історією побратима із читачами ХМ-ІНСАЙД поділились у 143 ОНТЦ «Поділля».

Ще до війни Ігор Кобринський працював начальником служби безпеки у банках, інкасатором, охоронцем у спецпідрозділі «Титан». Витривалість і дисципліну загартував під час служби на Північному Кавказі, де й отримав рекомендацію до силових структур. А після вторгнення росії не міг залишатися вдома. Уклав контракт і пішов служити в одну з інженерних бригад, а пізніше – піхотинцем в механізовану бригаду.

«Ми потрапили в саме пекло – Покровський напрямок. Отримали завдання тримати позицію біля села Сонцівка, неподалік Курахового. Я – старший групи. Нас четверо і всі з одного міста. Щодня – штурми як не на мотоциклах, то на багі. Росіяни намагалися викурити газом – робили скиди з дронів. Важко дихати, рятувалися підручними засобами. З підвозом – проблема. Топили сніг. Декілька разів хлопці з дронів скидали сухпайки. Якось – 6 пляшок води, то ми пили маленькими ковтками місяць. Останній галет ділили по крихтах», – згадує один з епізодів служби військовий.

Одного дня два ворожі дрони одночасно зробили скид. Ігор зазнав важких поранень:

«Побратими одразу наклали турнікет. Я не міг піднятися, але вони сказали, що мене не залишать. Кажу їм: «Тоді ляжемо всі». І чую у відповідь: «Ну то ляжемо всі». Чотири кілометри тягнули мене. Я цього ніколи не забуду. Ми досі спілкуємося, хоча всі служать у різних бригадах. Часто згадуємо зиму 2024-го і ті 30 днів, які провели разом», – розповів Ігор.

Уже згодом, каже, бійці дізналися, що інші позиції розгромлені. Їм вдалося протриматися місяць – попри біль, холод і постійні штурми.

Після поранення Ігор Кобринський пів року лікувався у шпиталях, далі — реабілітація, ВЛК і переведення до навчального центру інструктором. Маючи за плечима досвід, старший сержант ділиться з новими воїнами бойовими кейсами.  Мотивує гуртуватися, бути зі броєю на «ти» і вміти швидко накласти турнікет. Ще важливе правило – бути впевненим в побратимах і допомагати один одному.

Нещодавно йому запропонували нову посаду. Власне, тому і здобув фах кухаря. Та й тут проявив себе на відмінно: виявився найкращим на курсі й успішно склав іспит. Нагороджений посвідченням «Кращий фахівець», мотиваційним жетоном та футболкою із логотипом навчального центру.

«Я люблю кухню. З м’яса практично все можу приготувати: смажене, варене, тушковане, з підливою чи без, з різними соусами. Оскільки часто готував на свята та дні народження, мені легко було навчатися. Усе конспектував, вчив до двох-трьох годин ночі. На практичних не боявся експериментувати. На заняттях вчилися не лише готувати, а й прораховувати кількість продуктів, складати меню з урахуванням калорійності та кількості людей, подачу. Волонтери привезли заморожене м’ясо бізона. На практичну частину іспиту я приготував стейки з підливою і красиво подав. Вийшло смачно», – ділиться успіхами Ігор.

Старший сержант зізнається, що готовий залишатися у війську, де б не довелося служити — аби лишень бути корисним і наближати мир для України.

Інші історії про бійців 143 ОНТЦ «Поділля» читайте:

Після кілометрів розмінування переосмислив сенс життя: історія сапера із Хмельниччини

Правильно ми воюємо. Є з ким і за кого»: історія волонтера, чемпіона, сапера Богдана Гужальського із Хмельниччини

«На собаку можна покластися більше, ніж на деяких людей»: історія військового кінолога із Хмельниччини

Фото надані 143 ОНТЦ «Поділля»

ТЕМА: ВІЙСЬКО

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook