Волонтерство стало призначенням у житті: історія подружжя з Хмельниччини, яке допомогло тисячам українців

Майже пів мільйона українців з початку повномасштабного вторгнення знайшли тимчасовий прихисток на Хмельниччині. Значна частина вимушених переселенців тут і залишилась. Люди рятувались від війни, покинувши все: здебільшого з однією сумкою найнеобхідніших речей вони прямували подалі від постійних обстрілів, вбивств, руйнувань, шукали безпечного місця для життя. В нашій області їх  зустрічали волонтери, допомагали з житлом, годували, підтримували психологічно й духовно. Серед тих громад, де й досі тримають волонтерський міцний тил, – Ярмолинеччина.

Надійний волонтерський хаб в селищі Ярмолинці Хмельницького району організувало на території старих приміщень церкви багатодітне подружжя Галина та Миколай Ковалики. Сидіти, склавши руки в очікуванні миру, подружжя просто не може. Після побаченого й почутого тут ми переконались, що саме мотивує цих людей на невтомну підтримку і переселенців, і захисників.

(Волонтерський хаб, розміщений у приміщенні старої церкви) 

Миколай Ковалик – благочинний Ярмолинецкого благочинного округу, митрофорний протоієрей. Отець несе службу у Православній церкві в ім’я Преображення Господнього. Саме ця святиня з 24 лютого 2022 року стала місцем порятунку для багатьох українців, які тікали від страхіть війни. Активно підтримує парафія й військові формування.

«Коли почалась активна війна, то хлопці не мали необхідного забезпечення. І ми,  як вдячні громадяни, почали допомагати у всьому, в чому була потреба. Це були такі, на перший погляд прості, але вкрай необхідні речі: одяг, взуття,  продукти харчування, медикаменти», – розповідає благочинний.

(Процес формування та відправки гумдопомоги бійцям на передову) 

Додає, що найбільшою мотивацією для подружжя є перемога, аби всі діти, чоловіки, жінки повернулись додому живими та неушкодженими. Їхні сини разом з іншими військовими виборюють свободу України. Тож втомлюватись, каже отець Миколай, немає коли.

«Ми не уявляємо життя без волонтерства, ми цим дихаємо. Кожен день в роботі, то на Донецький напрямок треба відправити, там хлопці шини просять, то буржуйки для танкістів. І кожен день нові потреби. Ми вдома дуже рідко буваємо насправді», – ділиться священник.

(Отець Миколай благословляє військових пееред виїздом) 

Нашу розмову перериває людина в “пікселях”. Разом із отцем Миколаєм вони на декілька хвилин усамітнюються в храмі… Благочинний розповідає, що багато військових приходять сюди, аби отримати благословення перед виїздом. Або ж під час короткотривалих відпусток воїни ідуть до нього за словами підтримки.

(Передача необхідної допомоги військовим) 

А щонеділі та на великі церковні свята під час служби парафіяни збирають  допомогу для ЗСУ.

«Наша сила – в людях. Тут всі дуже згуртовані, дуже допомагають. Зі світу по нитці – й бідному сорочка, як то кажуть. Завдяки спільним зусиллям, нам вдалось вже передати на фронт машини, дрони, бензопили, генератори та ще багато-багато чого», – ділиться Миколай.

(Передача гуманітарної допомоги внутрішньо-переміщеним особам) 

До розмови долучається пані Галина. Зі сльозами на очах пригадує, як в перші дні повномасштабного вторгнення, як і всі інші, не могла оговтатись від побаченого.

«Чоловік переконував виїхати з меншим сином за кордон, до сестри в Польщу. Але куди я поїду, як я можу лишити ще трьох своїх дітей і внуків. Кажу: ні, нікуди не поїдемо! Так і вирішилась подальша доля», – розповідає пані Галина.

… І розгорнулась потужна волонтерська робота.

(Пані Галина разом з парафіянами готують обід на вогні) 

В перші три місяці жінка разом з парафіянами організували на території церкви справжню польову кухню. Готувати їсти доводилось й уночі, адже сніданок мав бути вже о 6 ранку. За день тут куховарило сотні осіб. Продукти постачали місцеві жителі і підприємці. Кожен приносив з дому овочі, м’ясо, консерви, закрутки, молочні продукти. Готували їжу в казанах на дровах. Частували різноманіттям української домашньої кухні.

«Збирали ми допомогу через соцмережі. Разом загружали й відправляли машини на фронт. Також сестра з Польщі підтримувала, там спільнота все збирала й передавала. Дуже багато людей відгукувалось та приносило необхідні речі… Ой, якби я почала називати поіменно всіх, хто допомагав і досі допомагає, то й дня не вистачило б. Дякую кожному!», – скромно ділиться дружина благочинного.

(Галина та Миколай Ковалики спільно з волонтерами готуються до відправки допомоги військовим на фронт) 

І нині тут роботи не меншає. Зараз вже готуються до зимового періоду, то в пріоритеті запитів – буржуйки, спальники, теплі фліски та берці. Ну і звісно ж –  автомобілі.

«Майже не випускаю телефон з рук. Ледь не щодня приходять нові сповіщення з потребами. Тоді запускаємо збір у соцмережах на сторінці парафії. Люди допомагають закривати збори. Також щодня їздимо на пошту відправляти посилки військовим. Стараємось ще якихось смаколиків додати, щоб трохи підняти їм настрій. І так кожен день…», – каже Галина. 

(Невістка пані Галини, Наталя готує млинці для військових) 

Надійною підтримкою та опорою у цій справі для Галини є її невістка – Наталя. Чоловік Наталі – Ігор, військовий капелан, зараз на передовій. Разом з іншими жінками, чоловіки яких захищають країну в боях, сьогодні, попри вихідний, готують для хлопців чергову смакоту. А коли дуже важко на душі – дівчата підбадьорюють одна одну, жартують, співають.

«Сьогодні робимо печиво та млинці з родзинками. Магазинне, звісно, добре, але домашнє ніби душу зігріває нашим військовим. Нам тут втомлюватись не можна, бо вони там дуже чекають», – розповідає Наталя.

(Переселенка пані Катерина прийшла отримати гуманітарну допомогу)

Майже кожного дня до волонтерського хабу приходять переселенці. Тут і одягом допоможуть, і продуктами. Пані Катерина родом зі Сєвєродонецька. Її рідне місто розбомбили. Після того, як разом із чоловіком півтора місяці прожили в бомбосховищі, вимушені були покинути рідну домівку через постійні обстріли окупантів. Так потрапили у Ярмолинці. Нині жінка прийшла за картоплею на вечерю.

(Переселенка Катерина обирає одяг для свого маленького сина) 

Поруч — її тезка з Чернігівщини з маленьким непосидючим Андрійком вибирають дитячі речі. В селищі молода матуся уже півтора року. Тішиться, що потрапила “під крило” пані Галини та місцевих волонтерів, які знайшли їй тут житло, забезпечили усім необхідним. Допомагають постійно.

(Місцеві волонетери привезли до хабу мішки з овочами) 

До воріт під’їжджає вантажівка. Це мешканці прилеглого села Ярмолинецької громади привезли чергову гумдопомогу: мішки з морквою, капустою, буряками, цукор, борошно, олію. Пані Галина  особисто приймає, обліковує та звітує за все.

(11-річна Настя продає різні іграшки та сувеніри, аби зібрати гроші на ЗСУ) 

Поки розвантажують харчі, неподалік вмостилась дівчинка з імпровізованою торговою яткою. 11-річна Настя у вільний від навчання час продає різні іграшки та сувеніри. Усі виручені кошти — волонтерам на допомогти ЗСУ.

“Отакий в нас надійний тил: від маленького до старого. Це найкраща підтримка для наших мужніх військових. Де беремо нові сили? Через переживання за рідних, через віру в наше щасливе майбутнє, та навіть завдяки таким, як ця маленька помічниця Настя. Ми будемо підтримувати бойовий дух пліч-о-пліч з нашими чоловіками аж до перемоги”, – додає пані Галина.

Єлизавета Сергієнко

(фото авторки та з власного архіву Галини Ковалик)

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook