Честь ставити мости для бійців і техніки на фронті: історія захисника із Хмельниччини

Андрій – командир відділення важких механізованих мостів 211 понтонно-мостової бригади Командування Сил Підтримки ЗСУ, родом з Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Його підрозділ ставить мости, аби люди та техніка могли перебратись з одного берега на інший для успішного виконання завдань. За роки сумлінної служби та бої на Лиманському напрямку він має чимало відзнак.

Історією про військовослужбовця поділились у відділенні комунікацій 211 понтонно-мостової бригади.

Починаючи з 1997 року, Андрій працював водієм-механіком, тому за 28 років став справжнім та досвідченим фахівцем своєї справ. До великої війни займався підприємницькою діяльністю, проходив строкову службу у Бердичеві на танкіста.

«Мені дуже подобається мати справу з технікою, я добре знаю, що де полагодити, коли що замінити та завжди обслуговую її вчасно», – розповів Андрій.

Каже, до війська долучився, бо є патріотом своєї країни. У момент початку повномасштабного вторгнення чоловік працював у Києві. На власні очі бачив той жах.

«Для мене це було повним шоком… У мене була можливість виїхати за кордон, але тоді навіть думки такої не було тікати. Навпаки, убезпечивши свою родину, я попрямував до ТЦК, аби якнайшвидше долучитись до війська», – ділиться командир відділення важких механізованих мостів.

Що ж стосується роботи в підрозділі, то, за словами Андрія, вона полягає в тому, щоби ставити мости, аби люди та техніка могли перебратись з одного берега на інший для успішного виконання завдань. Освіта механіка тут неабияк знадобилась.

«Звичайно, виконуючи тут будь-яке завдання, є небезпека під’їзду в одну чи іншу точку, адже постійно літають дрони. Але найбільший ризик в тому, що машина КрАЗ дуже велика, 11 метрів міст та півтора метри машина, та її важко не помітити ворогу. Тому стараємось максимально бути обережними, дотримуватись всіх заходів безпеки та виконувати свою роботу швидко, якісно та злагоджено», – пояснив воїн.

Захисник виконував завдання на Лиманському напрямку, де разом із побратимами ставили тяжкі механізовані мости, переправляли військових та техніку з одного берега на інший, доставляли все необхідне. Виконували й інші важливі завдання за призначенням.

«Перебуваючи на сході, мене сильно вразила сама робота, сам процес щоб ставити мости, вороги були дуже близько і все потрібно було зробити швидко і якісно. Звичайно, на той час ще не було стільки дронів як зараз, але все одно, вороги були близько, постійні обстріли, підриви та небезпека. Але, не зважаючи на все це, ми з побратимами швидко та злагоджено виконували всі поставлені задачі на відмінно», – згадує військовий.

За роки сумлінної служби та бої на Лиманському напрямку військовослужбовець неодноразово нагороджений: відзнакою Президента України «За оборону України», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ Хрест «Військова Честь», відзнакою Міністра оборони «Хрест Доблесті» та почесним нагрудним знаком від командування військової частини «Сталевий міст».

«Моя головна мотивація – це захист моїх рідних, близьких та найдорожчих людей у світі. Пліч-о-пліч, щоденно разом із справжніми, надійними побратимами ми боремось за мир і спокій, за нашу рідну землю та за нашу якнайшвидшу перемогу», – впевнено каже Андрій.

Та найголовніше, як додає захисник, щоби закінчилась війна і всі повернулись додому — живими.

Також читайте історію гвардійського мінометника з Нетішина на псевдо “Гор”, який пережив артилерійський обстріл, але не зупинив роботу свого розрахунку.

(Фото: 211 понтонно-мостова бригада/Фейсбук)

ТЕМИ: ВІЙСЬКО

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook