Лісівник з Ярмолинеччини став сапером, щоб боронити країну

Михайло Шелест – молодий лісівник філії «Ярмолинецьке лісове господарство». Чоловіку 30 років. Працював лісорубом 6-го розряду. Після початку повномасштабного вторгнення РФ пішов у військо. У 3-тій окремій танковій Залізній бригаді працював сапером. А нині, після поранення, продовжує військову справу на Хмельниччині.

Історію бійця з Хмельниччини розповіли у Подільському лісовому офісі.

Робота лісоруба вважається однією з найнебезпечніших у світі. Тож вимагає він працівників особливих знань, уважності, відповідальності.

«Треба бути обачливим, мати очі навіть на потилиці і «гостре» вухо. Тут важливо не лише бачити та спостерігати за усім, але й відчувати. До прикладу, пішла людина по гриби, не побачила заборонного знаку про звалювання лісу і натрапила на ділянку. Можуть бути різні наслідки, а це людське життя. Тож треба контролювати як своїх працівників, так і ситуацію навколо», – каже Михайло.

Ці навички неабияк знадобилися чоловіку, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Він став сапером. Уже 25 лютого був оформлений у 3-тій окремій танковій Залізній бригаді. Спершу тримав тил на Хмельниччині, а менш ніж за місяць став на захист України в Харківській області.

У боях Михайло отримав контузію. Після лікування знову приступив до служби. Тоді бригада дислокувалася уже в Балаклії. Там знову травма – перелом ноги. Лікування військовий проходив на Хмельниччині. Тільки повернувшись у стрій, розпочався контрнаступ.

«Буквально на другий день після повернення, під час своєї роботи я наступив на ворожу міну. Так звану «пелюстку». Отримав складу мінно-вибухову травму. Тепер я обмежено-придатний до служби. Оскільки потроху ходжу, продовжую військову справу на Хмельниччині».

Михайла Шелеста було нагороджено відзнакою та медаллю за поранення — «За жертву крові в боях за волю України».

Після Перемоги воїн планує повернутися працювати в ліс, його чекають колеги. Каже, що лісові навички були корисними навіть на передовій:

«Коли ми з товаришами стояли під Балаклією, стався один курйозний випадок. Ворожий дрон знайшов місце, де ми проживали. Вирішили по нас відпрацювати. Оскільки у нашому підрозділі були люди, які мені в батьки годилися, почути обстріл їм було важко. А часу на дію дуже мало – секунди. Мені довелося ними керувати. Скажу відверто: кмітливість, добрий слух, розуміння ситуації + «очі на потилиці» я розвинув в своєму Ярмолинецькому лісгоспі. Завдяки цьому ми залишилися цілими. В подальші дні ці знання виручали неодноразово. За це я дякую своїм товаришам-лісівникам, з якими працював».

Михайло зізнається і про те, що найбільше болить:

«Я хочу, щоб усі мої побратими повернулися додому. І живі і мертві. Багатьох уже немає. Звісно, важливо, щоб родинам, які втратили своїх рідних на війні, допомагали».

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook