Мешканка Хмельниччини стала військовою, щоб підтримати чоловіка

Матір трьох дітей Наталія Власюк залишила мирну професію у сфері торгівлі і одягла піксель, щоб підтримати свого чоловіка-захисника. Служити пішла ще у травні 2022 року та про своє рішення не шкодує.

Андрій та Наталія познайомилися у 2005 році на весіллі у знайомих, а рівно через рік, 9 вересня (у день народження Наталії) — одружилися.

Чоловік був випускником Національної академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного і дістав направлення на службу до Хмельницького.

У подружжя народилося три донечки, але сімейне щастя не заважало, а, навпаки, стимулювало до успіхів на службі. Андрій вирішив продовжити навчання та вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Далі були різні місця служби: повернення до Львова, Яготин, Гончарівське, і, зрештою, Ярмолинці.

“Ту ніч забути неможливо. Думаю, ніколи не забуду. Під ранок — телефонний дзвінок Андрію. Він сказав, що почалась війна, швидко зібрався і пішов у частину. Я з дітьми залишилась вдома. Насправді, було страшно, бо то була невідомість”, – так розпочала свою розповідь про перші години війни дружина заступника командира 3-ї окремої танкової Залізної бригади Андрія Власюка, Наталія.

За словами жінки, до вечора спільно із чоловіком вирішили, що потрібно дітей відвезти до Львова, де проживають батьки Наталії. Через три тижні повернулася одна, бо потрібно було на роботу — працювала у сфері торгівлі.

Потроху поверталася до більш-менш звичного ритму, хоч хвилювання, звісно, не покидало. Щоб бути ще ближчими, було вирішено, що і Наталія стане військовою.

Жінка зізнається, що такі думки були у неї ще із 2017 року, але не склалося. А вже у травні 2022-го була рішучою: Наталія одягнула військову форму, щоб підтримати чоловіка, хоч служить в іншому військовому формуванні.

“Чи важко бути військовою? Для мене — ні. Стільки років бути дружиною військового — то це, швидше, органічно, — ділиться пані Наталія. — І хоч до 3-ї танкової місце моєї служби відношення не має, я завжди хвилююся за хлопців, бо знаю, що буває важко. Адже тут служить мій чоловік, з ним — мої думки і серце. Ми з донечками пишаємося нашим чоловіком та батьком, бо він справді чудовий!”.

(За матеріалами газети «ВПЕРЕД», фото із сімейного архіву Н.Власюк)

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook