На Хмельниччині відкрили місце надії на повернення зниклих безвісти бійців 3-ї окремої важкої механізованої бригади

У селищі Ярмолинці на Хмельниччині 21 червня, День батька, символічно став місцем зустрічі сердець, об’єднаних одним болем, однією надією та однією мрією — дочекатися своїх рідних додому. На центральній площі відкрили банер зі світлинами зниклих безвісти військовослужбовців 3-ї окремої важкої механізованої бригади.

На цю подію приїхали родини захисників із Дніпра, Києва, Чернігова, Львова, Тернополя, різних куточків Хмельницької області. Сотні кілометрів дороги вони подолали заради того, щоб бути разом, підтримати одне одного та вкотре нагадати: їхні рідні не забуті, їх чекають і за них борються. Про це повідомила очільниця благодійної організації “Волонтер Ярмолинеччини” Наталя Беренда.

За її словами, освятив банер отець Зіновій Маланюк, настоятель храму Пресвятої Тройці УГКЦ, благословивши присутніх на силу духу, витримку та надію. Опісля священник разом зі своїми синами виконали пісню “Батьку мій, лебедю сивий”.

Підтримку родинам висловили представники місцевої влади, військової частини, волонтери, ветерани та небайдужі ярмолинчани, які прийшли розділити біль і підтримати тих, хто щодня живе між надією та невідомістю. Родинам вручили пам’ятні подарунки.

Найбільш зворушливими стали виступи самих рідних — матерів, батьків, дружин і дітей безвісти зниклих воїнів 3-ї окремої важкої механізованої бригади. Особливо щемливими стали історії родин, які знайшли в собі сили говорити про свій біль.

“До сліз зворушив виступ Ірини Кушти — доньки, яка сьогодні чекає одразу двох батьків. Один подарував їй життя, другий виховав і став рідним серцю. Обидва зникли безвісти, залишивши в її душі рану, яку неможливо загоїти”, – поділилась Наталя Беренда.

Не залишила байдужими, як зазначає волонтерка, й історія Марини Гнатчук, яка чекає свого коханого чоловіка та сама виховує двох синів. Щодня хлопчики сумують за батьком, чекають його дзвінка, його голосу та обіймів. Вразив виступ і маленької Уляни — доньки зниклого безвісти Сергія Конфедерата. З дитячою щирістю вона розповіла про те, як сильно сумує за татом, як чекає його повернення додому та мріє знову обійняти найдорожчу людину.

Для учасників події волонтери Ярмолинеччини обладнали фудзони, пригощали короваєм, смачними стравами та прохолодними напоями. Наприкінці заходу в небо злетіли блакитні та чорні кульки — як символ віри, болю та надії. Родини пов’язали стрічки з іменами своїх рідних та пройшли ходою вулицями селища.

(Фото: Наталя Беренда/Фейсбук)

ТЕМИ: СУСПІЛЬСТВО

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook