Після перемоги планує сісти за комбайн: історія воїна підрозділу спецмашин із Хмельниччини

Юрій служить водієм електронавантажувача автомобільного відділення спецмашин у 211 понтонно-мостовій бригаді Командування Сил Підтримки ЗСУ. Боєць родом із Хмельницької області. До повномасштабної війни він обробляв родючу українську землю, збирав зерно. А зараз захищає цю землю від російських окупантів.

Історією побратима з читачами ХМ-ІНСАЙД поділились у відділенні комунікацій 211 понтонно-мостової бригади.

Раніше Юрій проходив строкову службу на півдні країни екскаваторником. Згодом навчився кермувати різною технікою, тому й став досвідченим фахівцем своєї справи.

До повномасштабного вторгнення працював трактористом і комбайнером, обробляв поля. А з початком великої війни в Україні пішов у військо.

Тепер його робота водія автомобільного відділення полягає у погрузці, працює з ґрунтом та щебенем. Контролює температурний режим пального, його густину, видачу палива та інше. Завдяки 6-річному досвіду така робота, запевняє Юрій, зовсім не створює проблем.

«За кермом будь-якої техніки я відчуваю себе впевнено, тому для мене не складно їздити на будь-чому, де є колеса та кермо», – жартома каже воїн.

Військовослужбовець перебував на Харківському та Донецькому напрямках та виконував різні завдання за призначенням.

«Найважче для мене було на Донецькому напрямку, адже там вороги цілодобово обстрілювали та наступали. Я працював на навантажувачі, там ми з побратимами робили переправи. Вороги постійно підходили все ближче і ближче, не даючи можливості повноцінно виконувати задачі. Але, не зважаючи на небезпеку, постійні обстріли та ризик, завдяки злагодженій командній роботі, ми виконали всі поставлені задачі швидко та відпрацьовували на відмінно», – ділиться Юрій.

Розповів і про випадок, який найбільше запам’ятався у боях за Донеччину. Тоді ворожий «шахед» прилетів у майже ту хату, де була тимчасова позиція наших бійців.

«На щастя, ніхто не постраждав, всі залишились цілі та неушкоджені. Але прильот був всього за 10 метрів від будинку. Навіть дотримуючись усіх заходів безпеки, ворог завжди підло намагається завдати удару, тому ми максимально пильні і уважні двадцять чотири на сім», – каже захисник.

Пригадує, як уже на Харківському напрямку випадково зустрів товариша зі строкової служби. Хлопці не бачились близько 5 років та навіть не знали, що обоє в армії. Зустріч була неочікуваною для обох, одразу й не впізнали один одного. Трохи розпитавши хто де служить, чим займається, попрямували захисники своїми дорогами зі своїм завданнями.

«І таке буває, ніхто не знає кого та коли зустрінеш, де будеш завтра. Але доля приносить свої сюрпризи, такі як зустріч із побратимом через кілька років», – промовив Юрій.

Боєць 211 понтонно-мостової бригади скромно зізнається, що за роки відмінної служби та добросовісне виконання завдань нагороджений відзнакою Президента «За оборону України».

Головною мотивацією, додав на завершення Юрій, є захист його родини, рідної землі. Вдома на нього чекають батьки, а також наречена, на якій він планує одружитись найближчим часом. Після закінчення війни планує повернутись до своєї улюбленої справи – вирощувати хліб на вільній від ворожої нечисті українській землі.

Нагадаємо, раніше ХМ-ІНСАЙД писав історію бійця з цього підрозділу. Андрій – командир відділення важких механізованих мостів 211 понтонно-мостової бригади Командування Сил Підтримки ЗСУ, родом з Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Його підрозділ ставить мости, аби люди та техніка могли перебратись з одного берега на інший для успішного виконання завдань. За роки сумлінної служби та бої на Лиманському напрямку він має чимало відзнак.

(Фото: відділення комунікацій 211 понтонно-мостової бригади)

ТЕМИ: ВІЙСЬКО

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook