Після важких боїв і втрати брата воїн-лісівник повернувся до роботи на Шепетівщині

Із перших днів великої війни Володимир Вовчик з Шепетівщини долучився до лав війська. За цей час пройшов чимало найгарячіших точок фронту і пережив втрату брата-військового. Після демобілізації повернувся у команду ДП “Ліси України” та вже двічі отримав підвищення. Каже, ліс — те, що потрібно для перезавантаження.

Історію воїна-лісівника розповіли у Подільському лісовому офісі.

До повномасштабного вторгнення Володимир Вовчик був у резерві 1-ї групи. Тож коли розпочалася війна, одразу добровільно пішов у військкомат.

«До цього я служив у прикордонній службі, тож уже розумів, до чого йде діло… Потрапив у місцеву ТРО – 88-й батальйон 106-ї окремої бригади. Перші місяці були на місці, а в серпні у нас був перший виїзд на Донбас», – пригадує Володимир.

Воїн-лісівник був командиром відділення. Відповідав не лише за себе, а й за групу бійців. Коли розпочався Харківський контрнаступ, їхній підрозділ направили ближче до Ізюму. Потім був Бахмут.

«Коли сказали, що нас перекидають туди – ми розуміли, що це найстрашніше місце, куди можна було на той момент потрапити. Там один ти нічого не вартий, життя залежить від командної роботи. Нам вдалося її налагодити, і це було для мене, як для командира, надзвичайно важливо».

Підрозділ Володимира пройшов увесь фронт – зі сходу до півдня. У боротьбі за українські міста та села захисник втратив не одного товариша. Про це Володимир воліє не згадувати. Весною 2024-го його бригада опинилася у Великій Новосілці на Донеччині. Саме там, під час боїв, Володимир дізнався про страшну звістку – на війні загинув його старший брат Дмитро, також воїн-лісівник із Шепетівщини.

«Брат теж був добровольцем, у перші дні війни поповнив лави ЗСУ. Але служили ми окремо. Оскільки він міг їздити на вантажному транспорті, то потрапив в автороту 10-ї гірсько-штурмової бригади. Під час одного із завдань поблизу Бахмута його не стало…», – із сумом пригадує Володимир.

Після втрати брата Володимир демобілізувався. Повернувся у Понінківське лісництво, де за ним зберігалося робоче місце – посада лісника. Керівництво ж довірило йому нову роботу – помічника лісничого.

«Ця робота була мені знайома, адже після навчання в технікумі мене направили до Одеської області. Там, у Ананьївському лісгоспі, я пропрацював 14 років на аналогічній посаді».

Нещодавно, після реорганізації, Володимиру знову запропонували підвищення. Уже місяць лісівник працює інженером-таксатором у ланці по відводах філії «Подільський лісовий офіс». Роботи чимало, каже він, але найважливіше – правильно організувати весь процес.

«Посада мені до душі, бо ми постійно у лісі. Тут тиша і спокій, зовсім немає метушні, великої кількості людей. Якраз те, що мені зараз треба для релаксу, щоб трішки перезавантажитись».

Життя після війни, кажуть у Подільському лісовому офісі, ніколи не буває таким, як раніше. Але Володимир знайшов свій шлях – повернувся до справи, яку любить, і до колективу, який його підтримував і чекав. Попри біль втрат, він продовжує жити, працювати і робити свій внесок у відновлення країни.

Нагадаємо, раніше ХМ-ІНСАЙД розповідав історію демобілізованого воїна-лісівника Руслана Решетника, який повернувся на улюблену роботу і привів з собою двох побратимів.

ТЕМИ: СУСПІЛЬСТВО

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook