“Просто цілюсь і стріляю”: слово хмельничанина вписано у “Словник війни”, який зачитають в США

Унікальну збірку історій та слів, які у дні війни в Україні набувають особливого значення, записав у “Словник війни” Остап Сливинський. До нього увійшло й пояснення на літеру “К” мешканця міста Хмельницький. Всесвітньо відома акторка Тільда Свінтон читатиме “Словник” на фестивалі в США.

З початку повномасштабного вторгнення Остап Сливинський веде проєкт #словниквійни. Він обирає звичайні слова, які для українців набувають особливої ваги, а також викликають асоціації, до яких ми не звикли.

“Тільда Свінтон читатиме “Словник війни“, котрий є синонімом іншої неможливості, яка також стала нашою справжністю. Я ще не вмістив собі в голові ці дві картинки одночасно. Але так буде… Ми разом творимо абетку нашого спротиву”, — пише автор проєкту на своїй сторінці у Facebook.

Українці у коментарях до допису зауважують, що Тільда Свінтон надзвичайно схожа на парамедикиню Юлію Паєвську з позивним “Тайра”, яку взяли в полон російські окупанти.  

Ось декілька історій зі “Словника війни”, з повною його версією можна ознайомитись на сторінці автора:

“ПАЛЬНЕ
(Андрій, Буча)
Не поїхав одразу, бо збирався ще на роботу йти наступного дня. Пробув майже 2 тижні в окупації. Перший час сидів у погребі зранку до ночі, бо постійно стріляли. Справжня війна. Сусіднього будинку вже немає, того, що за ним, теж. Не було де взяти бензин, тому за першої можливості виїхав на солярці й розчиннику. На половині шляху зустрів друга, який трохи долив мені бензину в бак. Так і доїхав. Не певен чи мій старенький фольксваґен тепер заведеться.

БАБУСІ
(Юрій, Харків)
Дві бабусі з будинку навпроти сиділи на лавці біля під’їзду. Їхні квартири були зруйновані, а йти в чужі вони не хотіли, бо чужі. Що сказати сусідам, якщо ті раптом повернуться? Я саме дивився на бабусь із вікна, коли знову почався обстріл. Упав на підлогу. Коли піднявся, вони вже лежали на землі.

СНАРЯД
(Юрій, Харків)
Копали з ним між обстрілами могили для людей, що померли поблизу. На табличках писали дату поховання, а якщо знали тих людей, то ще ім’я чи адресу. Саме за цим ділом познайомилися з моїм майбутнім постояльцем. Запропонував пожити в мене, бо від його квартири нічого не залишилося, та в нашому районі лишилися цілими тільки шматок будинку, в якому ми жили, і будинку навпроти. Снаряд, що впав під вікном, застрягши в асфальті, став останнім аргументом, щоб залишити свій дім. Попрощався з квартирою, з постояльцем і пішов на вокзал.

КУЛЯ
(Микола, Хмельницький)
Не знаю чи взяв я гріх на душу. Просто цілюсь і стріляю, але заплющивши очі. Моя куля вбила чи ні, можна тільки здогадуватися.

МОЛИТВА
(Галина, Мелітополь)
Коли ми виїжджали з окупації, біля мене сиділа жінка-мусульманка з дитиною. Їхали вночі, в повній темряві, за вікнами – жодного ліхтаря, і від цього було ще страшніше. Ми знали, що треба буде проїхати кілька чужих блокпостів, і на кожному може статися що завгодно. Хтось сказав: добре, що темно, бо там на полях і на узбіччях дороги – всяке. Снитися буде. Хоча мені вже й не сниться нічого.
Ми їхали, я просто боялася, а та жінка весь час молилася. І я попросила: можна, я з вами, бо я не знаю ніякої молитви? І вона навчила мене: “Ауду білляхі мінеш шайтанір раджім”.
Це молитва від нечистого.
Я тепер часто її повторюю. Мені досить цієї одної. Бо я й так у Бога нічого не просила б, крім одного: захистити мене від біса”.

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook