“Страшно було перший місяць”: як лісівник із Хмельниччини став “залізним” танкістом

Роман Мільчук – наймолодший доброволець з Ярмолинецької філії держпідприємства «Ліси України». До великої війни 25-річний воїн працював лісником і вальником лісу в Сатанівському лісництві. А з другого дня повномасштабного вторгнення росіян пішов захищати Україну.

Стати військовим, як розповідають про Романа на підприємстві, хлопець мріяв ще з дев’ятого класу. Але обрав професію лісівника.

«Я люблю ліс. Це ж природа. Тут зовсім інша атмосфера, зовсім інше повітря. Люблю і свою роботу. Працюючи лісником я садив ліс, доглядав його. Робота майстром-вальником була більш відповідальна, небезпечна. Потрібно слідкувати за робітниками, які з тобою працюють, самому бути обережним при вальці лісу і заготівлі лісоматеріалів. Мені подобались обидві посади, я на це вчився, я хотів працювати», – каже Роман.

Сьогодні він – військовий водій в 3-тій окремій танковій Залізній бригаді. 24 лютого о 8 ранку Роман звично йшов на роботу. А за дві години уже стояв з речами першої необхідності і чекав на автобус до військкомату.

Оскільки лісівник добре кермує автотранспортом, його призначили військовим водієм. Перших 4 місяці з побратимами вони дислокувалися на Хмельниччині, а уже 8 місяців боронять кордони на Харківщині. Завданням Романа є постачати своїм танкістам боєприпаси, продукти, усе необхідне.

«Страшно було перший місяць. Одного разу під час сильних боїв за село Нова Гусарівка нам потрібно було поповнити боєприпаси хлопцям. Ми віднайшли зброю, яку залишили побратими. Це були боєприпаси до мінометів, заряджені порохом, артилерійські снаряди. Старшина пояснив нам, що потрібно робити. Ми знешкодили, загрузили боєприпаси на автомобілі і довезли хлопцям. Фактично ми були посередині між російськими військами, які відступали, і нашими воїнами», – згадує боєць.

Зізнається, що сили триматись і йти до перемоги додають матір та батько. За останній рік він бачився з ними лише один раз, коли приїжджав у відпустку на свій день народження. Каже, що найважливіше – це знати, що тебе чекають вдома.

А ще підтримують зв’язок із хлопцем його колеги-лісівники. Передають на передову власноруч приготовані гостинці: сухі супи, борщі, тушкованки, каші з м’ясом і вітаміни – сушені ягоди та чай. В окопі, як запевняє воїн, це найкраще, що може бути.

Сьогодні в Романа, як і в усіх українців, одна мрія – Перемога. А рідні та близькі якнайшвидше чекають бійця вдома.

(Усі фото зі сторінки “Подільський лісовий офіс”)

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook