Танкіст із Кам`янеччини після тяжких осколкових поранень повернувся на фронт

Танкіст Павло із позивним “Матрос” — родом зі села Смотрич, що на Кам’янеччині. Декілька років разом із дружиною Шаркою та сином Данилом проживав у Чехії. Працював водієм-навантажувачем на заводі BMW. А 24 лютого, коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення, Павло без довгих роздумів вирішив повернутися до рідного дому. Поки що сам. Після перемоги мріє показати своїй родині Україну.

Про бойових побратимів, множинні поранення, цивільне життя і плани на майбутнє 37-річний танкіст ділиться із Кам’янець-Подільською міськрадою.

За словами “Матроса”, поранення він отримав у травні минулого року біля Попасної. І хоч тепер він обмежено придатний до військової служби, але в тилах сидіти не збирається. 

“Нас підбили в танку. Мені так обпекло очі, що декілька днів не міг бачити. Все тіло було в дрібних осколках. У руці – дві наскрізних дірки. Два уламки витягнули з грудей, але один залишився. В той момент узагалі нічого не відчував, не було болю, не було зовнішніх відчуттів. Але медики мене “витягнули”. Чотири місяці провів у різних госпіталях – в Луцьку, Хмельницькому. Після відновлення на 5 місяців повернувся на передову. Оце ж зараз у мене саме закінчилася відпустка, їду назад – до побратимів, на першу лінію. Командування каже, що будемо отримувати серйозну техніку і хоче мене знову в танк посадити”, – розповідає боєць.

В армійські часи Павло служив у 300-му навчальному танковому полку в Десні Чернігівської області. Закінчував строкову службу в селі Перевальне, що в Криму. В 2014-му потрапив у третю хвилю мобілізації і вже через два роки отримав ордер “За мужність” III ступеня, а нещодавно – “За мужність” II ступеня. Каже, безстрашні побратими підтримують один одного, тому зраділи його поверненню після поранення.

“Ми в той день втратили 7 екіпажів – більш, ніж половину. Мій уцілів. Танк ми наш теж вивезли, хоча він горів. Але з настроєм у нас все нормально. Замість “привіт” завжди кажемо: “Слава Україні!”, – веде далі танкіст.

На запитання про побутові умови на фронті, з посмішкою відповідає:

“… all inclusive. Живемо в бліндажах, світло і вода є. Стараємося хлопців забезпечувати всім необхідним. Їздимо навіть на сєпарських машинах, які захопили. В 15-му умови були гірші”.

Павло розповідає, що на передовій мобільний зв’язок є частково, з інтернетом ситуація трохи краща. Інколи через поставлені задачі декілька днів немає можливості контактувати із близькими. Тому “Матрос” телефонує за кожної нагоди, щоби заспокоїти рідних, а особливо — матір, яка 17 років тому в автомобільній аварії втратила старшого сина.

Дуже сумує боєць і за своїм трирічним сином. Зараз він вдалині росте без нього, вчиться чомусь новому. Але Павло також любить своїх товаришів, Україну, тож в тяжкий час не може її залишити.

Ворогів називає “безмозкими”, бо “не треба було лізти до українців – тепер згинуть усі до одного!”. Жартує, що бабуся дружини в Чехії просить зятя, аби той “відірвав путіну голову і привіз їй, вона знає, що з нею зробити”.

Танкіст зізнається, що на передову повертається із бойовим настроєм – захищати незалежність рідної держави.

“За цей рік українці почали більше допомагати один одному, ми стали набагато чутливішими, але й сильнішими. Ми обов’язково виграємо цю війну. Наші діти, як і раніше, будуть ходити до школи, а ми – розбудовувати країну”, – каже Павло.

І додає, що після перемоги хоче повернутися на свою Батьківщину – в Україну, показати синочкові бабусю, дім прабабусі та прадідуся, який не збирається продавати і старається всіма силами підтримувати.

(Фото зі сторінки у Фейсбуці Кам`янець-Подільської міськради)

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook