Унікальний пам’ятник втраченому коханню знайшли на Хмельниччині

На цвинтарі невеличкого села Купин, що на Хмельниччині, виявили скульптурну композицію, власноруч створену чоловіком на честь коханої дружини. Про цей унікальний об’єкт дотепер не знали навіть у громаді. Він, на думку краєзнавців, претендує на звання найщирішого та найзворушливішого пам’ятником коханню в Україні.

Відкриття поталанило зробити завдяки проєкту “Могили предків”, щойно започаткованому відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради і громадської організації “Україна Інкогніта”. Про це пише історик та краєзнавець Дмитро Полюхович.

За його словами, у рамках амбітного проєкту, перша експедиція якого стартувала 23 листопада, планується дослідити всі старовині некрополі Городоччини. Згодом, каже, тут прокладатимуть туристичні маршрути.

Олег Федоров досліджує старий хрест архаїчного типу

Саме під час першого виїзду обстеження некрополя села, а колись містечка Купина, перевершило усі сподівання. Так, на римо-католицькій ділянці цвинтаря знайшовся унікальний надгробок із білосніжного каррарського мармуру. Цілком ймовірно, припускає Полюхович, що цей надгробок може стати відкриттям загальнонаціонального значення.  

“Стара ж “українська” ділянка нічим особливим не вразила — традиційний набір архаїчних пласких кам’яних хрестів “козацького” та “хрещатого” типів від 1880-х до початку ХХ століть. А от на відносно молодшій частині некрополю, де начебто й не варто було сподіватись відшукати щось цікаве, експедиція зробила справжнє відкриття. Тут встановлено цілий меморіальний комплекс із портретних скульптур — такі на сільських цвинтарях величезна рідкість”, – розповідає краєзнавець.

Головна фігура – жінка в хустці з молитовно складеними на грудях руками. Навпроти неї – бюст чоловіка та дві бетонні вази. Там продряпані написи (орфографія збережена): “… Маевська Мария Иванивна. Ум. 1967 г. 3. фиврал”. Під бюстом чоловіка читаємо: “Ти миня прости. Я тибя спасти нисмох“.

Головна фігура комплексу – жінка з молитовно складеними руками

З’ясувати авторство цього витвору допомогла староста Купинського старостинського округу Євгенія Липовецька. Тож чоловіка, який просить вибачення у своєї коханої дружини, звали Сергій Попов. За розповідями старожилів, він був дуже майстровитим і мав “золоті руки” до всього, а найбільше запам’ятався односельцям як майстер-годинникар.

“У Купині він з дружиною поселився вже по війні. Беручи до уваги, що розмовляв російсько-українським суржиком та ще й займався “суто єврейським” ремонтом годинників, подейкували, що Попов єврей. Однак навряд чи це правда, особливо враховуючи прізвище, що вказує на попівське коріння. Сам він був непоказним, опецькуватим, з короткою шиєю. Тож “автопортрет” цілком правдивий. Дружина ж Марія, навпаки, була високою, стрункою і дуже вродливою. У обидвох це начебто був вже другий шлюб”, – переповідає почуте Полюхович.

Селяни згадують, що Сергій кохав дружину без тями та постійно говорив: “Я всєгда бил ніже єйо“. При чому мався на увазі зовсім не зріст. Вочевидь, чудово розумів, що така красуня звернула на нього увагу лише за умов повоєнного дефіциту чоловіків. До того ж, жінка була досить освіченою, а сам Попов ледь читав і ще гірше — писав. Це добре видно з епітафій.

Марія кохалася на квітах і він перетворив для неї сільське обійстя на міні-парк. Все засадив привезеними аж зі столиці сортовими трояндами. Для тогочасного подільського села — ще та дивовижа. Про ці троянди й досі пам’ятають. Виплекав для коханої і садочок із рідкісними для села сортами. Кілька старожилів згадали, як хлопчаками лазили до нього у двір цупити надзвичайно смачні сливи, яких ні у кого більше не було.

А коли дружина важко захворіла (вірогідно, якась онкологічна хвороба, як зауважує автор — Ред.), їздив із нею по найкращих лікарях. Але не допомогло.

Напис під бюстом “Ти миня прости. Я тибя спасти нисмох”

Поховавши свою Марію, зачинився в сараї. На подвір’ї місив бетон і носив до сараю. Потім покликав сусідів показати свою роботу. Це був пам’ятник коханій дружині. Крім скульптури і бюсту, ще й огорожу із різними прикрасами викував. А потім ледь не щодня приходив на могилу. Згодом Сергій, начебто, зійшовся з іншою жінкою, однак заповів поховати себе біля своєї Марії. 

Бюст, виготовлений Сергієм Поповим

“Уявляєте драматизм! Звичайний сільський дядько, який до того ніколи не переймався мистецтвом, власноруч увічнює свою милу у вигляді статуї і слізно просить у неї вибачення. Чи є де в Україні більш щирий і зворушливий пам’ятник втраченому коханню?”, – констатує Полюхович.

(Фото dsnews.ua).

Нагадаємо, надгробки ХVІІІ століття викопали селяни на Кам`янеччині.

ТЕМА: КУЛЬТУРА

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook