«Вухатий» шолом врятував життя: історія розвідника з Хмельниччини

«Побратими б’ються, і я до перемоги зброю не складу. А як інакше, війна ж триває! Воїни по всій лінії оборони нищать окупантів, Україну боронять!», — солдат Андрій Гуцалюк. Історію хмельничанина, який повернувся з-за кордону, щоб боронити Батьківщину, встиг повоювати у різних куточках України, був важко поранений, але військо не полишив, розповіли у “АрміяInform”.

Наразі військовий проходить службу в роті охорони Хмельницького районного терцентру комплектування та соціальної підтримки на посаді стрільця. Перевівся сюди трохи більше ніж місяць тому. До цього воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, був кулеметником у мотопіхотному батальйоні, згодом — розвідником-кулеметником розвідувального взводу. Після важких поранень унаслідок ворожого артобстрілу в районі населеного пункту Спірне Донецької області міг звільнитися з військової служби, але вирішив продовжити в небойовому підрозділі.

24 лютого 2022 року Андрій разом із дружиною був у Нідерландах. Одразу, як дізнались про широкомасштабне вторгнення російських окупантів, не вагаючись обоє вирішили повернутись в Україну.

“Ступивши на перон залізничного вокзалу в рідному Хмельницькому, я вже за дві години був у територіальному центрі комплектування. Мені запропонували посаду кулеметника в 10-й гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». 1 березня вже був у ППД. За кілька тижнів ми пройшли бойове злагодження і в кінці місяця були на північному заході Київщини, де поблизу села Нова Буда тримали три дороги, аби ворог не пройшов”, – розповідає боєць.

Сили оборони гнали ворога і військових перекинули майже під самий кордон з Білорусією. Потім вивели в Малин на Житомирщину. Тут Андрія перевели у взвод розвідки батальйону. Каже, що тренувались і навчались день і ніч: інтенсивна вогнева підготовка, спеціальна, тактична індивідуальна підготовка, у складі малих груп, військова топографія, інженерна підготовка тощо. Потім військовий потрапив на Луганщину.

“Базою нашого батальйону тоді став населений пункт Золотарівка, що посередині між Лисичанськом і Сіверськом. Працювали переважно вночі, рідко коли вдень. У Сєвєродонецьку було гаряче, дуже. 2 червня під час одного з таких боїв ворожа артилерія добряче насипала, танчики працювали, міномети різних калібрів. В один день тоді загинули наш комбат і командир першої роти”, — пригадує солдат.

У кінці червня Андрієві вдалося вирватися на дві доби в рідний Хмельницький. Волонтери купили розвідникам позашляховик і його треба було перегнати на фронт. 

“Я повернувся на війну, ще толком не розпакував речі, а взводний каже, що є завдання — дорозвідка однієї лісосмуги для можливого обладнання взводного опорного пункту біля села Спірне. Виконавши завдання, ми мали повертатися на базу, та командир отримав новий наказ — лишатися з третьою ротою до окремого розпорядження і тримати дорогу. Ми знайшли лопати, добряче окопались на одному з флангів, виставили спостережник, організували чергування”, – розповів боєць.

Уже наступного дня в ярок неподалік військових виїхав ворожий танк. Після двох перших влучних пострілів наших захисників із гранатомета він зупинився, потім почав задкувати. Хтось з воїнів закріпив успіх з ПТКР NLAW і танк загорівся. Командир тоді взяв одного з екіпажу в полон, двоє інших зуміли втекти.

“Після того нас почали дуже сильно і щільно накривати мінометами і артилерією. Міни і снаряди прилітали все ближче і ми помітили в небі ворожий квадрокоптер, який корегував вогонь. Ще мить – і в наш окоп влетів снаряд. Один побратим загинув на місці одразу, ми двоє дістали уламкові поранення. Мені прилетіло у праве плече під бронежилет і в кисть правої руки. Іншому побратиму уламки поранили обидві руки і ногу”, – розповідає Андрій.

Евакуював підлеглих з поля бою їхній командир взводу розвідки. Відвіз поранених до медичного пункту батальйону, потім повернувся за тілом загиблого бойового побратима.

Далі Андрія Гуцалюка чекав госпіталь у Дружківці, Дніпрі, Вінниці, Хмельницькому. Він показав у телефоні фотографію свого шолома. На ній видно, як осколок від міни впився в лівий бік у районі скроні й майже пробив кевлар. Якби шолом був безвухий, типу FAST, то він би загинув — це факт.

Після усіх етапів лікування і реабілітації у Андрія Гуцалюка правий вказівний палець практично не функціонує, постійно турбує біль у правому плечі, часто нагадує про себе головокружіннями і болем важка акубаротравма. Та все ж солдат залишається у строю, хоч і не на передньому краї, але зі зброєю в руках продовжує боронити Україну.

(Фото “АрміяInform”)

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook