Директор школи із Хмельниччини командує танком і гордиться молодими побратимами

Про нього та бойових побратимів із 3-ї окремої танкової бригади неодноразово розповідали всесвітньо відомі телеканали та видання. Його кмітливість, розважливість та холодний розум у екстремальних ситуаціях високо цінують і молоді бійці, і командири вищого рівня. Він удостоєний ордена “За мужність” III ступеня. Це – ярмолинчанин Віталій Хоптяр, до 24 лютого – директор Ярмолинецької дитячо-юнацької спортивної школи, а нині – командир танку одного із підрозділів 3-ї ОТБ.

58-річного Віталія Анатолійовича знають і поважають у рідному містечку від найменшого до найстаршого мешканця. Улюбленого тренера та директора з нетерпінням чекають вихованці та вихованки ДЮСШ, бо уже передчувають, що, крім занять, учитель розповість щось більше: як йому вдавалось уміло та мужньо воювати на фронті, виборюючи для них можливість жити та будувати майбутнє у мирній, процвітаючій країні.

Віталій Хоптяр у цивільному та військовому житті (фото зі сторінки у Facebook 3-ї окремої танкової бригади).

А зараз він на передовій нищить окупантів і з гордістю розповідає про рідну танкову бригаду, хоробрістю якої захоплюється чи не увесь світ. 

“Мене ніхто не змушував йти до війська. До військкомату я пішов сам, 25 лютого, уже з речами, хоч мав багато причин не йти. Чому 3-я танкова? Під час строкової служби був танкістом, тож усе очевидно”, – каже Віталій Хоптяр.

Крім танкових військ під час строкової служби мав відношення ще й до десантних. Тому і позивний довго обирати не доводилося, адже він уже був – “Десант”.

Тож після нетривалої підготовки, передовсім техніки, збирались на полігон. Але ситуація склалася так, що із ешелону фактично потрапили на бойові позиції на Запорізькому напрямку – потрібна була допомога танкістів під час ворожого прориву. Як виявилось пізніше, спільно вдалося стримати ворога на досить значній ділянці лінії фронту.

“А нагорода (орден “За мужність” ІІІ ступеня за указом Президента України від 24 квітня – ред.) була за бій, у якому фактично два наших танки стояли проти 22 ворожих машин. Вони з’явилися позаду і мені вдалось це помітити. Відстань була 120 метрів. Чи налякався? Не встиг, потрібно було негайно діяти. З першим вистрілом гармати ми розбили ворожу БМП-3, другим поцілили у таку ж машину, а далі заклинила пушка і доводилось заряджатати гармату вручну. Таким чином уразили ще одну БМП-3 та вивели з ладу їхній опорний каток. Цей бій тривав трохи більше чотирьох хвилин. Шкода, що заклинила гармата. Ми змогли би більше знищити ворогів”, – пригадує боєць.

До слова, особливості ведення цього ближнього танкового бою і дії командира танку вже вивчають аналітики. Тож не виключено, що він стане одним із тих, які увійдуть до новітньої історії військового мистецтва українських захисників.

Проте “Десант” більше згадує інший випадок, під Авдіївкою, де танкісти працювали на підтримці піхоти. Каже, природна спостережливість та винахідливість, коли є розуміння, що може допомогти навіть невеликий кущик чи лісопосадка, нестандартність прийняття рішень дозволили вийти із завдання живими та неушкодженими у повному складі.

“Там було справді гаряче. Але коли ми усі були у безпеці, хоч теж було усе непросто, хлопці обійняли мене, просто так, без слів, але усе було зрозуміло. Для мене це була найкраща нагорода – подяка побратимів”, – зізнається військовий.

Додає, що до молодих у нього особливе ставлення. Адже Віталій Хоптяр – найстарший серед хлопців у свої 58 років.

“Мені хочеться, щоб кожен із них повернувся додому, до своїх родин, дітей. Тому тим досвідом та знаннями, які маю, завжди ділюся, намагаюсь підтримати їх морально. Хочу сказати, що у нас прекрасні молоді командири – знаючі, розуміючі, справжні. Така молодь – наше майбутнє, це запорука нашої Перемоги”, – каже командир танку.

Жителі Ярмолинеччини знають Віталія Анатолійовича як досвідченого педагога, директора, прекрасну людину. Під його керівництвом вихованці спортивної школи неодноразово привозили зі змагань різних рівнів призові місця та найвищі відзнаки. Так само директор завжди цінує працю учителів – тренерів, які зі звичайних школярів роблять чемпіонів.

Така наполегливість характерна для Віталія Хоптяра як на футбольному полі, так і на полі бою. Та й сам підтверджує: уміння орієнтуватись на місцевості, спортивний азарт та витривалість допомагають і на фронті адекватно оцінити ситуацію та швидко прийняти необхідне рішення, щоб залишитись живими.

Близькі та знайомі пишаються захисником та усіляко підтримують його в коментарях: 

На запитання, чи сумує за домом, за сім’єю, Віталій Хоптяр відповідає:

“Це ж рідний дім… Як інакше? Серце щемить, коли приїздять волонтери, хоч у нас усього вистачає, але є речі, які зігрівають душу: дитячі малюнки, якісь смаколики із дому, щось близьке і рідне…”.

А ще зізнається, що дружині та мамі намагається зателефонувати щодня. Навіть траплялось, що для цього потрібно було пройти до двох кілометрів, щоб “знайти” мережу. Адже знає, як вони хвилюються за нього.

Як повідомляв ХМ-ІНСАЙД, 3-тя окрема танкова бригада славиться своїми бойовими досягненнями не лише в Україні, а й поза її межами. Хоробрістю танкістів із Хмельниччини захоплюються іноземці, тут служать багато відважних хлопців та дівчат, військові б’ють рашистів навіть на трофейній ворожій техніці.

За матеріалами Алли ГУМЕНЮК, “Вперед”.

Дізнавайтеся новини першими на Телеграм