ГОЛОВНИЙ ПРІОРИТЕТ — ЛЮДИ: інтерв’ю із заступником начальника Хмельницької обласної військової адміністрації Володимиром Юр’євим

– Пане Володимире, від дня нашої останньої зустрічі у форматі інтерв’ю минуло майже два роки. Чи змінились за цей час пріоритети Вашої роботи? Що зараз головне для Вас?

– За ці роки наша країна пережила і переживає чимало нових викликів. Звісно, на тих напрямках, які входять в зону моєї відповідальності, пріоритети дещо змінились. Якщо раніше ми зосереджувались переважно на розвитку, то тепер головним є люди — ті, хто найбільше потребує підтримки. Передусім, це ветерани і їхні родини. Наша ціль — не просто підтримати їх після фронту, а створити умови для повноцінного повернення до життя в суспільстві. Через реабілітацію, через працевлаштування, психологічну допомогу, можливо і через перекваліфікацію.

Іншим важливим напрямком є нові мешканці Хмельниччини — внутрішньо переміщені особи. Нині їх в області проживає близько 52 тисяч. Ще готуємо 4 тисячі резервних місць. До Хмельницького постійно евакуаційним потягом приїздять люди. Ми розуміємо, що фронт рухається і кількість тих, хто рятується від війни, не зменшується. Тому робимо все можливе, щоби тут, у відносно спокійному місці, забезпечити для них елементарні потреби: доступ до медицини, освіти, соціальних послуг, а головне — відчуття безпеки і приналежності.

Також популяризуємо сімейні форми виховання та розвиваємо патронатні сім’ї. Сьогодні це дуже суттєво. Бо кожна дитина має рости в родині, навіть якщо йдеться про не біологічних батьків. Ми усіляко підтримуємо такі сім’ї, це — інвестиція в майбутнє України. Тому ще раз: головне — наші люди. І як би війна не впливала на пріоритети, відповідальність перед людьми лише посилюється.

– Ви сказали про ветеранів. Нині багато дискусій про те, чи готова держава прийняти 50, 100 або більше тисяч повернених із фронту. То чи готова Хмельницька область? Адже ми розуміємо, що наші захисники можуть повернутись, на жаль, із серйозними травмами: і фізичними, і психологічними.

– Дуже важливе і чутливе питання. Повернення захисників із фронту — це не просто їх фізичне повернення додому. Це складний і часто тривалий процес адаптації. Наше завдання — не просто зустріти ветеранів, а створити їм умови, де вони почуватимуться гідно, із відчуттям того, що їх чекають і про них дбають із вдячністю за їхній героїзм. Це найменше, що ми можемо для них зробити.

На сьогодні в Хмельницькій області вже 75 тисяч ветеранів. Майже 5 тисяч з них мають інвалідність внаслідок бойових дій. У кожному випадку потрібен індивідуальний підхід. Першочергово, вони потребують реабілітації. В області діє регіональна програма, яка передбачає медичну і психологічну реабілітацію ветеранів, соціальну адаптацію, юридичну допомогу, підтримку у влаштуванні на роботу, започаткування власної справи. Розвиваємо мережу ветеранських просторів “Ветеран ПРО”. Там можна отримати консультації спеціалістів, поспілкуватися з побратимами, пройти тренінги.

В громадах працюють фахівці із супроводу ветеранів. Вони допомагають у вирішенні різних питань — від оформлення документів до пошуку житла чи роботи. Також впроваджуємо програми ментального здоров’я у партнерстві з Міністерством охорони здоров’я і міжнародними організаціями, співпрацюємо з професійними психологами, навчаємо місцевих фахівців.

Щодо психічної реабілітації, то Хмельниччина поставила собі амбітні плани — більше ста пропозицій із ретритів для ветеранів. Уже декілька працюють, і досить ефективно. Чому це має велике значення? Тому що їхнє головне завдання — дати ветерану постійну активність, задіяність в різних процесах, бажано колективну, від власної справи до групових ретритів. Наприклад, нещодавно була прем’єра вистави “НАСскрізь”. Актори і режисер-постановник – ветерани війни, в тому числі військові, які мають інвалідність.

– Так, це був аншлаг. Емоції не передати словами…

– Тому що такі речі мотивують їх жити і працювати далі, відчувати потрібність.

– Багато на Хмельниччині говорять про відкриття власної справи військовими та їхніми родинами. Держава навіть пропонує пільгові гранти на такий бізнес. Це ж теж спосіб повернення до цивільного життя?

– Безумовно. Одним із найкращих факторів для реабілітації є працевлаштування. Це якраз про самодостатність.

Нещодавно в Хмельницькій області відбувся цікавий форум. Ми запросили 75 ветеранів і 44 представників бізнесу. Зустріч була у форматі круглих столів: там сиділи підприємці, представники громадських організацій за різними фахами і ветерани самі обирали стіл за своїм уподобанням. Учасники могли обмінятись досвідом, почути реальні історії успіху, знайти партнерів чи менторів. Адже недосвідченій людині без ресурсу важко наважитись на власну справу. Приємно, що на цьому форумі народжувались спільні з ветеранами ініціативи.

Держава також активно в цьому напрямку працює. Є великий спектр грантів і фондовських проєктів. На Хмельниччині лише в цьому році гранти отримали 172 ветеранські ініціативи. Як приклад, у Шепетівці ветеран відкрив спортзал, де врахував умови для осіб з інвалідністю. У Хмельницькому сім’я ветерана закупила за грантові кошти обладнання для переробки фруктів і овочів на сік тривалого зберігання. Нині до них черги. Чудові проєкти! І таких в нашій області мають бути тисячі. Тепличне господарство, рибний промисел, кав’ярня, СТО — сфера не важлива. Головне, що ветеран сам залучений до процесу, і якщо він ще зможе створити робочі місця для побратимів, то це вдвічі для нього корисно. Такі справи максимально підтримуємо.

– Розкажіть детальніше про супровід ветеранів. За якими критеріями відбираєте людей для цього? Чи вистачає їх в області?

– Повторю, що ветеран не має залишатись сам на сам із викликами після повернення додому. Тому в громадах Хмельницької області працюють спеціалісти, які допомагають їм на кожному кроці. Зараз таких фахівців є 171 і ця мережа розширюється, оскільки запити зростають.

Фахівець із супроводу — перша контактна ланка між ветераном та системою підтримки. Вони консультують, допомагають оформити документи, координують звернення до лікарів, психологів, юристів, соціальних служб. До відбору підходимо дуже відповідально. Основні вимоги — освіта в галузі соціальної роботи, психології, права або державного управління, а також навички комунікації, емпатії і здатність працювати в складних ситуаціях. Важливими є також мотивація і досвід. Серед спеціалістів багато із родин військовослужбовців, волонтери, що підвищує рівень довіри.

Потреба в таких фахівцях постійно збільшується. Цьогоріч з обласного бюджету на їх підготовку виділено 705 тисяч гривень. До кінця року плануємо працевлаштувати ще 100 спеціалістів із супроводу ветеранів. Як на мене, це дуже потрібний проєкт від Міністерства ветеранів.

Ми в Хмельницькій області пішли трохи далі, коли відчули певні недоліки. Поясню. Спочатку фахівців працевлаштовували у комунальні заклади соціальної сфери. Через нерозуміння їх повноважень, на них почали “вішати” непритаманні їм обов’язки. До того ж, держава визначила для таких спеціалістів зарплату на рівні 25 тисяч гривень і вище, що виходило за рамки тарифної сітки комунальних закладів. Ми знайшли вихід із ситуації. Набираємо фахівців із супроводу у комунальні ветеранські простори “Ветеран ПРО”, створені на базі Хмельницької обласної ради, Шепетівської та Кам’янець-Подільської районних рад і в Меджибізькій громаді. На сьогодні вони відпрацювали більше 35 тисяч звернень по області.

На початковому етапі на Хмельниччині таких фахівців буде 244, на кінцевому — в кожному старостаті. При зустрічах із представниками громад обговорюємо логістику, щоби фахівці із супроводу ветеранів змогли охопити усі міста і села. До того ж, аби бути максимально обізнаними з потребами ветеранів, саме через взаємодію із фахівцями запровадили в громадах ветеранські слухання.

– Які проблеми ветерани озвучують на цих слуханнях?

– Здебільшого, ветеранів турбують побутові питання, які можна швидко вирішити на місці. На зустрічах присутні голови громад й вони одразу реагують. Є й питання фізичної реабілітації. В таких випадках визначаємо, під які програми підпадає ветеран, який заклад йому підійде найкраще. Приходять і родини загиблих захисників. Їх цікавить, наприклад, можливість оздоровлення дітей. На Хмельниччині проживає майже 1700 дітей полеглих героїв. Вони — наша зона відповідальності. Намагаємось їх огорнути турботою, скажімо, організовуємо за підтримки меценатів відпочинок у Франції, Польщі, Словенії, Хорватії.

– Оскільки ми вже заговорили про дітей, запитаю таке. У березні цього року суспільного розголосу набула новина про те, що понад 200 дітей, яких евакуювали на початку 2022-го з інтернатів Хмельниччини до Польщі, не можуть повернути назад. Через бюрократію. Яка доля цих дітей зараз?

– Із 213 дітей, евакуйованих тоді до Польщі, ми повернули на Хмельниччину 188. З них: 115 влаштовані в сімейні форми виховання, 45 продовжують навчатись у закладах профосвіти, 25 досягли повноліття. Троє, на жаль, померли через стан здоров’я. За кордоном залишаються ще 25 дітей, під наглядом наших служб у справах дітей і міжнародних організацій. Їхнє повернення ускладнюється різними чинниками: воєнними діями, відсутністю родинного оточення, необхідних документів. Зараз ми працюємо над тим, щоби найближчим часом повернути їх в Україну. Але не в інтернати — це вимога держави.

– Чи не буде безпечніше для самих дітей поки що залишатися за кордоном?

– Звісно, питання безпеки важливе. Але тут працює конституційне право вибору самої дитини. З настанням повноліття вона вирішує — залишитись чи повернутись. Ми ж маємо створити усі умови для того, щоби українська дитина проживала в рідній країні, в затишній сімейній атмосфері. Щоби отримала належну освіту й мала можливість тут працювати.

– Які переваги сімейної форми виховання?

– Хмельницька область увійшла в десятку пілотних регіонів з деінституалізації закладів. Це досвід усіх цивілізованих країн, коли відходять від інтернатних форм виховання. Безумовно, в сімейній формі діти виховуються і розвиваються краще, отримують те, чого неможливо повною мірою отримати в інтернаті.

Однак складність реформи полягає в тому, що швидко провести її неможливо. Бо є діти з особливими потребами, з різним рівнем розвитку. Є дітки, які втратили батьків через війну. Все це вимагає окремого підходу, великих фінансових витрат. Уряд сьогодні максимально співпрацює з громадами, розуміючи специфіку саме таких категорій дітей. От нещодавно за нашою ініціативою розроблено проєкт “Сімейна домівка”. Вона дасть можливість жити у турботливих домашніх умовах, краще соціалізуватися та підготуватися до самостійного життя дітям, які поки не можуть бути влаштовані у родину.

Великий прорив ми зробили і в секторі патронатних сімей. Якщо на Хмельниччині ще два роки тому була одна патронатна сім’я, то сьогодні їх вже 35. А буде 60 — в кожній територіальній громаді. Там діти можуть перебувати тимчасово, до повернення в родину з біологічними батьками, поки ті вирішать певні соціальні проблеми і доведуть, що спроможні далі виховувати своїх дітей. Наразі близько 32% дітей після патронатних сімей повертаються додому. Це небагато. Є над чим працювати.

Принагідно хочу відзначити високу соціальну відповідальність голів громад в цьому напрямку. Вони розуміють, що за сприяння обласної адміністрації можна залучити міжнародну фінансову підтримку. Зокрема, заводимо в область 75 мільйонів гривень донорської допомоги на створення сімейних форм виховання, це суттєва підтримка громадам. Ми вдячні партнерам з Республіки Словенія, які профінансували будівництво у Меджибізькій громаді повноцінного дитячого будинку сімейного типу для багатодітної родини, яка переїхала на Хмельниччину із Запорізької області. У новому домі проживають десятеро дітей. І це тільки початок впровадження в області масштабного проєкту “Адреса дитинства”, який передбачає будівництво помешкань для великих прийомних родин, що через війну втратили житло. Наступні — Стара Ушиця і Сахнівці.

За державні субвенції в минулому році для дитячих будинків сімейного типу у Хмельницькій області придбали 2 житла, в цьому році — 5. Це, вважаю, своєрідний стимул для інших створювати великі прийомні родини. На Хмельниччині почали більше всиновлювати дітей. У 2024 році, наприклад, за даними служби у справах дітей ОВА, всиновили 44. Хороша тенденція.

– З чим, на Вашу думку, вона пов’язана?

– Активна інформаційна робота підвищує обізнаність людей про усиновлення. Покращилась і якість підготовки кандидатів у батьки. Крім того, люди більше довіряють процедурі усиновлення завдяки прозорості і підтримці держави сімей, які приймають дітей. І знову ж таки, популяризація сімейних форм виховання відіграє велику роль. Це стимулює бажання створювати родини для дітей, які цього потребують.

– Нещодавно на всеукраїнському форумі у Хмельницькому прозвучала така цифра: із початку повномасштабної війни за кордон виїхало близько 7,7 мільйона українців, при цьому майже половина з них залишилася там на невизначений час. Як вважаєте, пане Володимире, що повинні зробити державні інституції, зокрема й на Хмельниччині, для того, щоби наші громадяни охоче повертались додому. Звісно, крім перемоги.

– Війна забрала у нас багато чого, але й дала розуміння, як важливо зберегти людський потенціал. Безумовний фактор для повернення наших людей з вимушеної міграції — безпека. Друге — якість життя. Мають бути створені економічні передумови: стабільна робота, житло, гідна зарплата. Як це зробити в умовах війни? Насамперед, залученням інвестицій.

Коли я спілкуюсь із головами громад, прошу від них по п’ять-шість актуальних пропозицій. Вони стають в нагоді при зустрічах із потенційними інвесторами, міжнародними донорами. Ми повинні постійно демонструвати привабливість регіону як для соціальних, гуманітарних проєктів, так і розвитку промисловості. Тільки за останніх 2 роки на Хмельниччині утворено 5 індустріальних парків із 9, а це тисячі нових робочих місць та можливість покращити економіку. І, звісно, демографічну ситуацію.

– Віримо, що усе вдасться. Дякую за відверту розмову.

– Дякую за довіру.

Автор Лілія Коцюк, фото Олександр Бондар.

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook