“Двобій із вогнем від ракетного удару тривав 13 годин”: розповідь рятувальника з Шепетівщини (ФОТО, ВІДЕО)

Під постійними ворожими ракетними обстрілами продовжують нести службу воїни без зброї – рятувальники ДСНС. Вони першими приходять на допомогу туди, де горить або зруйновано. З перших днів війни працюють задля порятунку кожного. Саме таким є командир відділення 21-ї державної пожежно-рятувальної частини міста Шепетівка, прапорщик служби цивільного захисту Андрій Антонюк.

Його розповідь про ліквідацію наслідків ракетного удару по промисловому об’єкту Шепетівки та подробиці служби розмістили на сторінці у Facebook Головного управління ДСНС Хмельниччини.

2 квітня 2022 року Андрій Антонюк із колегами за сигналом “Збір-аварія” виїхав ліквідовувати пожежу від удару російською крилатою ракетою. Згодом начальник Хмельницької ОВА Сергій Гамалій повідомив, що “надзвичайники упродовж 13 годин самовіддано боролися з полум’ям, відвойовуючи від пекла сантиметр за сантиметром нашої подільської землі”.

“Того дня після чергування я був дома. Вибух по обіді і заграву після нього побачив і відчув кожен у Шепетівці. Я, не роздумуючи, сів у авто і поїхав у підрозділ, дорогою зателефонував диспетчер – оголошено сигнал “Збір-аварія”. Коли приїхав у частину, чергового караулу не було, хлопці вже були на місці ракетного удару. Не гаючи жодної секунди, ми переодягнулися у захисний одяг – бойовки, і поїхали слідом”, – пригадує Андрій Антонюк.

Каже, на місці події керівництво розподілило сили та засоби, гасіння пожежі на об’єкті було надскладним. Але пінна атака та вода зробили свою справу.

“З нерівного тринадцятигодинного двобою з вогнем ми вийшли переможцями!”, – додає рятувальник.

У нього за плечима – 16 років служби, які неабияк загартували, а ще – десятки врятованих життів, сотні ліквідованих пожеж, надзвичайних ситуацій та подій. Родом із Шепетівки, після служби у Збройних Силах обрав для себе професію вогнеборця. Пригадує, що під час строкової служби товаришував з хлопцями, які були військовими вогнеборцями. Вони часто розповідали про свою роботу, тож саме тоді й зрозумів, що це до душі.

“Спочатку я хотів бути водієм пожежного автомобіля, але тоді ще зовсім не мав водійського досвіду, тому подав документи до Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області. Після тримісячного навчання повернувся до рідного міста та почав працювати пожежним у місцевій частині. Це був 2006 рік”, – ділиться надзвичайник.

Обов’язок та безпека громадян завжди були на першому місці для Андрія Антонюка. Допомагати доводилося не лише на території Хмельниччини, але й далеко за її межами.

Розповідає, як у травні 2010 року потужні зливи на півдні Польщі призвели до значного підйому рівнів води у річках, зокрема Вісли. Затоплені підвали, розмиті дороги, у деяких районах пересування можливе лише на човнах. Україна не залишилася осторонь та направила у зону стихійного лиха своїх рятувальників. З Хмельницького поїхала колона надзвичайників, серед них був і наш герой. 21 день у дві зміни вони укріплювали береги Вісли, відкачували воду і надавали допомогу мешканцям.

А навесні 2020 року чи не весь світ із жахом спостерігав, як палали ліси у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Тисячі вогнеборців з усіх куточків України, сотні одиниць спецтехніки, тонни води знадобилося, аби приборкати стихію. Одним із перших вирушив на боротьбу із вогнем Андрій Антонюк:

“Перший раз я був три дні, а через півтора тижня поїхав знову, вже на тиждень. Я був відповідальним за дезінфікуючий душовий причіп, простіше кажучи – банщиком. Пожежу ліквідовували майже місяць, тож ми мали бути забезпечені усім необхідним, зокрема, належними санітарно-гігієнічними умовами”.

Поряд зі складними масштабними пожежами та надзвичайними подіями трапляються і курйозні виклики. Про один із таких згадує прапорщик Антонюк:

“Нас викликали мешканці багатоповерхівки, бо вже три дні їхня сусідка похилого віку їм не відчиняє і не відповідає на телефонні дзвінки. В помешканні чутно, що працює телевізор. Вже на місці я одягнув апарат на стисненому повітрі, бо ж три дні минуло, всяке може бути! Хлопці встановили авто драбину, я поліз. Через відчинене вікно балкона я потрапив у квартиру. Обійшов кімнати, зайшов на кухню і очманів. Там стояла і з широко відкритими очима дивилася на мене бабуся. Я вкляк від несподіванки. Як з’ясувалося, всі дзвінки та стукіт у двері вона не чула, бо занадто голосно працював телевізор”.

Іноді є випадки, каже, коли проймає мороз по шкірі від жаху від подій, на які доводиться виїжджати. У Шепетівці є мікрорайон Шанхай, нещодавно там палав житловий будинок. Коли туди їхали рятувальники, пригадує Андрій, то знали, що там проживає молода жінка з новонародженою дитиною. Разом із гасінням пожежі розпочали їх пошук. Але ніяк не вдавалося знайти через сильне задимлення та вогонь. Вже й порожню колиску знайшли, а дитину та її маму – ніяк.

“Мені було дуже страшно їх віднайти, особливо малечу. Іноді здається, що не зможу змиритися із загибеллю дитини, коли знатиму, що міг її врятувати. Але того разу обійшлося. Вже, коли ми ліквідували пожежу, то виявилося, їх не було дома. Тоді наче гора з плечей звалилася”, – ділиться спогадами пожежник.

Брав участь Андрій Антонюк і в міжнародних навчаннях Rescue Days Ukraine на полігоні біля Рівного, де, разом із надзвичайниками із усіх куточків країни навчався ліквідовувати наслідки аварій, працювати з сучасним спецобладнанням та рятувати травмованих. Адже впродовж останніх років автопарк рятувальників Хмельниччини поповнився новою сучасною технікою європейського зразка – спеціальними аварійно-рятувальними машинами, які укомплектовані складним гідравлічним та пневматичним інструментом для здійснення першочергових аварійно-рятувальних робіт під час ліквідації наслідків дорожньо-транспортних пригод.

За роки служби рятувальник з Шепетівки неодноразово був відзначений державними нагородами, грамотою та медаллю Верховної Ради України за заслуги перед українським народом, а за ліквідацію пожежі від авіаудару достроково присвоєно чергове спеціальне звання – прапорщик служби цивільного захисту.

Завжди поруч із надзвичайником надійний тил – дружина Ольга та доньки Аліна й Софія, а також колектив. Злагоджений та надійний.

“Якби зараз перед мною постав вибір майбутньої професії, я б неодмінно знову став пожежним-рятувальником. Ми робимо хороше діло! Підбадьорюють вдячні люди, яким ми допомагаємо. Вони неодмінно побажають нам міцного здоров’я, спокійних днів та ночей!” – розмірковує чоловік.

Сьогодні, 17 вересня, в Україні відзначають День рятівника. Напередодні представники ДСНС Хмельниччини отримали відзнаки і подарунки. 

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook