Скорботний тиждень для Хмельниччини: у громадах попрощались із полеглими захисниками

Минулого тижня громади на Хмельниччині знову огорнула невимовна туга: до місця останнього спочинку “на щиті” повернулися наші захисники. Мешканці області прощались із 12-ма героями, які віддали свої життя в боях із російськими загарбниками за свободу України. Вічна шана та пам’ять українським воїнам!

У Дунаєвецькій тергромаді віддали шану військовослужбовцеві Станіславу Кушніру – кулеметнику 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону. Загинув воїн під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Григорівка на Донеччині.

Станіслав Кушнір народився 11 грудня 1999 року в селі Мушкутинці. Ще з дитинства мріяв стати захисником. Тож вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, де був одним із найкращих. По завершенню навчання спершу працював у газконторі, а згодом поїхав на заробітки до Польщі. Але серце його було вдома, в Україні. І в 2020 році він повернувся – спершу пройшов строкову службу, та вже через місяць підписав контракт на три роки.

З початком повномасштабного вторгнення Станіслав знову пішов на передову. Під час служби в Миколаївській області створив власну сім’ю та став батьком маленького Матвія.

“21 березня захисник ще розмовляв із матір’ю. Голос був спокійним. Сказав, що все добре, що має відвезти побратимів на позицію й повернутися. Але він не повернувся… Через день — страшна звістка. Кров застигла в жилах, серце розбилося на тисячу осколків”, – написали в громаді.

У захисника залишилася матір, батько, син та четверо братів й сестра.

2 квітня Староушицька громада попрощалась із військовим Сергієм Андрушком. Він загинув 27 березня під час виконання бойового завдання на Харківщині, поблизу населеного пункту Степове на Харківщині. Герою було 50…

Сергій Андрушко народився 9 липня 1974 року у селищі Стара Ушиця. Після закінчення школи здобув професію водія. Пройшов службу в армії, а потім працював на різних роботах в Україні та за кордоном, використовував будь-яку можливість заробити гроші для рідних. Герой мав двох дочок Надію і Анастасію, а також маленького онука Максима.

На захист України став у вересні 2022 року. Служив водієм 1 зенітного артилерійського взводу зенітної артилерійської батареї зенітного артилерійського дивізіону. За сумлінну службу нагороджений почесним нагрудним знаком “Золотий Хрест”.

“Андрушко Сергій Миколайович завжди був прикладом людяності, доброти та підтримки. Веселий, чуйний товариський, він завжди надихав та дарував гарний настрій оточуючим”, – розповіли у громаді.

Того ж дня жителі Грицівської громади віддали останню шану Сергію Остраниці. Герой загинув 29 березня внаслідок мінно-вибухової травми у бою поблизу Покровська. Про це повідомили у селищній раді.

Народився Сергій 30 червня 1992 року. Після закінчення Грицівської середньої школи вступив до місцевого вищого професійного училища. Захоплювався футболом і це переросло у його професійне заняття спортом: хлопець став членом місцевої команди з футболу, грав у різних матчах, змаганнях.

На війну Сергій Остраниця пішов добровольцем. Долучився до війська у лютому 2023 року. Пройшов гарячі напрямки фронту. Мав позивний “ОСА”. Під час оборони населеного пункту Семенівка отримав поранення. Але пройшов реабілітацію і повернувся на війну.

За сумлінну службу нагороджений медаллю “Захисник рідної землі”.

“В одну мить не стало найріднішої людини – дорогого сина, коханого чоловіка, справжнього брата, найкращого друга, вірного побратима … Не стало частинки серця у кожного, хто знав Сергія… Він був чудовою людиною, сім’янином, справжнім патріотом… Він любив життя, любив свою родину, любив свою Батьківщину… Йому назавжди 32 …”, – йдеться у дописі громади.

Скорботним стало 2 квітня й для Новоушицької громади. Там прощалися із 27-річним військовим Сергієм Третяком. Він помер 29 березня 2025 року у шпиталі від отриманих поранень під час виконання бойового завдання. Про це повідомили селищній раді.

Сергій Третяк народився 5 листопада 1997 року в селі Зелені Курилівці. Після закінчення місцевої школи навчався у Київському обласному вищому професійному училищі харчових технологій та ресторанного сервісу. Проходив строкову службу в Національній гвардії України. У цивільному житті працював на приватному підприємстві, кулінарному центрі.

У листопаді минулого року Сергія Третяка призвали до війська. Він служив у 17 піхотній бригаді. У героя залишилися батьки, дружина, син, бабуся та сестра.

3 квітня у селі Колодіївка на Кам`янеччині попрощалися із військовослужбовцем Олександром Коленком.

“Усією громадою вірили, надіялися, молилися за Олександра, який з грудня 2024 року вважався зниклим безвісти. До останнього жевріла надія, що знайдеться, озветься, зателефонує. Більше не зможе, війна загубила добру, світлу, совісну людину, яку поважали і любили”, – йдеться у дописі Китайгородської громади.

Народився Олександр 30 грудня 1971 року. Після закінчення школи навчався на лицювальника-плиточника. Кажуть, мав роботящі руки, і всяка робота давалася йому якісно. Працював трактористом, не один урожай посіяв та зібрав своєю сумлінною працею.

Чоловік став на захист країни ще в 2014 році, пройшов АТО, а з початку повномасштабного вторгнення на передовій захищав Україну.

У селі Райківці Гвардійської громади, що Хмельницькому районі, прощалися із захисником Василем Яськом.

Він народився 6 січня 1973 року. Боровся з ворогом на Сході України. Герой загинув 14 березня цього року, виконуючи бойове завдання в населеному пункті Мала Токмачка Запорізької області.

“В мужнього воїна залишилися мати, дружина, двоє дітей та онуки, яких безмежно любив і оберігав. Але клята війна змінила усе, перекреслила абсолютно усі плани та можливості, мрії…”, висловили співчуття в Гвардійській громаді.

5 квітня, схиливши голови у тузі, Улашанівська громада провела в останню дорогу захисника Дмитра Антонюка.

Народився Дмитро 23 червня 2000 року в селі Миньківці. Працював за фахом на будівництвах у Києві та Львові. Був добрий, щирий, працьовитий, він завжди був сповнений енергії та сили, адже захоплювався спортом. Всі любили і поважали його, як надійного друга з великим і добрим серцем, який завжди міг прийти всім на допомогу.

“З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Дмитро неодноразово звертався до військкомату, бо понад усе хотів захистити рідну землю від ворога. 30 квітня 2024 року вступив до лав ЗСУ за контрактом. Служив стрільцем-снайпером десантно-штурмового відділення. Був відважним та вмілим бійцем. Він мріяв повернутися додому, обійняти своїх рідних. Та, на жаль, не судилося. Дмитро повернувся додому «на щиті”, – розповіли про земляка у громаді.

Його серце перестало битися в бою у районі населеного пункту Богоявленка Донецької області 22 жовтня 2024 року. Поховали захисника у селі Миньківці…

У селі Боднарівка на Чемеровеччині “живим коридором”, на колінах та зі сльозами на очах зустріли 5 квітня траурний кортеж із тілом воїна Сергія Лясковича.

Як повідомляють у громаді, Сергій помер 3 квітня 2025 року у реабілітаційній клініці у Київській області.

“Він захищав Батьківщину та кожного з нас ще з 2014 року, йому назавжди буде 35…”, – зі співчуттям повідомили у громаді.

Ізяславська громада втратила того тижня двох мужніх земляків.

У запеклих боях із російськими загарбниками загинув 38-річний ізяславчанин, молодший сержант, командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти Михайло Родзен. Його життя обірвалося 3 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на найгарячішій ділянці фронту — у згорілій вогнем Донеччині.

“Михайло ще за часів АТО зробив свідомий вибір — став на захист рідної землі. А з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Мужній, вольовий, незламний. Воїн, який не ховався, а діяв. Який не боявся, а тримав лінію. Який вірив — у перемогу, у народ, в Україну. А ще — писав вірші. Шикарні, глибокі, болісно правдиві. Про те, що болить кожному з нас. Про війну, про побратимів, про любов до Батьківщини. Його слово було щирим, палким, як і його серце”, – розповіли про воїна у громаді.

Також ізяславчани провели в останню путь учасника бойових дій — Сергія Ткачука. 28 березня перестало битися серце солдата, радіотелефоніста радіостанції вузла зв’язку військової частини. Йому було лише 38…

“Сергій відійшов у Вічність на Сумщині — краю, де нині вирує боротьба за нашу свободу. Він загинув не в бою, але його смерть — це також наслідок війни. Війни, яка щодня калічить не лише тіла, а й душі”, – з сумом повідомили у міській раді.

Поховали героя у рідному селі Топірчики.

У Понінківській громаді повідомили , що на фронті загинув молодший сержант Олександр Піхур, 1969 року народження. Воїн вважався зниклим безвісти з червня минулого року.

Захисник загинув 22-го червня 2024 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Новоселівка Перша Донецької області

“Він був воїном честі, людиною, яка знала, за що бореться. Його сміливість, рішучість і відданість Батьківщині стали прикладом для всіх нас. Олександр до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, стоячи на захисті своєї землі, свого народу, своїх рідних”, – йдеться в інформації громади.

В останню земну дорогу воїна прийшли провести рідні, друзі, побратими та жителі громади.

Сумує за відважним захисником і місто Кам’янець-Подільський. Небесне Військо поповнив Андрій Яровий, який 25 березня 2025 року віддав за свободу і незалежність України свій найцінніший скарб – життя. Герою було лише 43 роки. Так йому і залишиться…

У вічній скорботі близькі та рідні Андрія. У громаді приспущені державні прапори. Поховали героя 1 квітня на Алеї Слави міського кладовища.

Як повідомляв ХМ-ІНСАЙД, за тиждень стало відомо про загибель 11 захисників із Хмельницької області. 

Вічна шана захисникам!

(Фото: зі сторінок у соцмережах зазначених в тексті громад)

ТЕМА: ВІЙСЬКО

Підписуйтесь та слідкуйте за новинами Facebook