Головна → Новини → Звання “Почесний громадянин міста Славута” (посмертно) присвоєно ще 10 військовим

Звання “Почесний громадянин міста Славута” (посмертно) присвоєно ще 10 військовим

Суспільство

18 Березня, 2025

1464

Днями у Славуті відбулась чергова сесія міськради. Серед іншого депутати ухвалили рішення про присвоєння звання почесних громадян для полеглих у російсько-українській війні мешканців громади.

Про таке інформує пресслужба Славутського міськвиконкому.

Сесію розпочали з хвилини мовчання, вшанувавши пам’ять героїв-захисників та всіх українців, які віддали своє життя внаслідок збройної агресії росії.

Цього дня було ухвалено рішення про присвоєння (посмертно) звання «Почесний громадянин міста Славута» десятьом захисникам України, які віддали своє життя у боротьбі з російськими окупантам.

Серед них:

Валерій Калюжний. Народився Валерій 6 жовтня 1980 року в Славуті. 30 вересня 2024 року Валерій був мобілізований до лав Збройних сил України. У складі гірсько-штурмової роти військової частини А3029 він служив навідником. 30 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання Валерій Калюжний загинув у районі населеного пункту Новомлинськ Куп’янського району Харківської області. У загиблого залишились дружина, син, мама, брати і сестри. Громадське прощання з українським героєм відбулося торік у грудні у Палаці культури, заупокійна панахида — в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Поховали Валерія на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями;
Іван Каламарчук. Іван народився 11 лютого 1988 року в місті Славута. 31 серпня 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Іван проходив службу у 4-му аеромобільному відділенні аеромобільного батальйону військової частини А0284 на посаді стрільця-помічника гранатометника. 3 грудня 2024 року солдат Іван Каламарчук героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Курщині. Його життя обірвалося в боротьбі за незалежність і мирне небо над Україною. Без рідної людини залишилися батьки та брат;
Артем Іванік. Артем народився 23 серпня 1993 року в місті Славута. 8 березня 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив у відділенні розвідки та коригування взводу БпРК-1 військової частини А4030 на посаді зовнішнього пілота — оператора безпілотних літальних апаратів. 16 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі села Трудове Донецької області, Артем Іванік віддав своє життя, захищаючи нашу Батьківщину. У нього залишилися мама, тато та сестра;
Богдан Захарчук. Народився Богдан 14 лютого 1993 року у місті Славута. Після початку повномасштабного вторгнення, 19 квітня 2022 року, був мобілізований до лав Збройних сил України. Службу проходив у другому механізованому батальйоні військової частини А7013 на посаді механіка взводу безпілотних авіаційних комплексів. 13 грудня 2024 року на околицях населеного пункту Новоданилівка Запорізької області його життя трагічно обірвалося. Мужньо виконуючи військовий обов’язок, солдат Богдан Захарчук загинув під час виконання бойового завдання;
Петро Булаєвський. Народився 12 лютого 1973 року у селі Радошівка. З 2003 року жив разом із сім’єю у Славуті. 7 липня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Він служив командиром десантно-штурмового відділення батальйону військової частини А0281. 23 грудня 2024 року герой загинув смертю хоробрих на Курщині, виконуючи свій військовий обов’язок;
Вадим Суворов. Вадим народився 12 січня 1993 року у селі Комини Ізяславського району Хмельницької області. У травні 2023 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Службу проходив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, де обіймав посаду старшого механіка-водія танка. Згодом військовий пройшов спеціалізовані навчання за кордоном, де опановував техніку з сучасними німецькими танками «Леопард». 10 січня 2025 року Вадим Суворов загинув на Курщині, виконуючи свій військовий обов’язок. Незадовго до цього він мав отримати звання молодшого сержанта. У героя залишилися дружина та маленька донька;
Микола Новіцький. Микола народився 19 грудня 1993 року в місті Славута. У 2014 році, коли Україна опинилася перед обличчям війни, Микола не залишився осторонь – уклав контракт і став на її захист. З перших днів повномасштабного вторгнення ворога старший лейтенант Микола Новіцький, перебуваючи на посаді офіцера (снайпера) групи спеціального призначення (снайперів), разом з бойовими побратимами приймав активну участь у відсічі збройної агресії окупаційних військ. За участь в обороні міста Бахмут Президент України відзначив Миколу Новіцького орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 15 січня 2025 року старший лейтенант героїчно загинув, віддавши своє життя за Україну біля населеного пункту Єлізаветівка Покровського району Донецької області;
Андрій Троцюк. Андрій народився в місті Славута 29 вересня 1977 року. Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, добровільно пішов на фронт. Після важкого поранення Андрій повернувся додому. Війна знову постукала в його двері 6 березня 2022 року. Він повернувся в армію, знову взяв до рук зброю. Службу проходив у військовій частині А1556 на посаді гранатометник мотопіхотного взводу. Його син Дмитро пішов за батьком, а у грудні 2024 року Дмитро зник безвісти. Попри право на демобілізацію, Андрій залишився на фронті. 4 січня 2025 року солдат Андрій Троцюк героїчно загинув на Курщині, виконуючи свій військовий обов’язок. У воїна залишився лише брат, а також жевріє надія, що десь продовжує битися серце його зниклого безвісти сина Дмитра;
Дмитро Нечипорук. Народився Дмитро 21 березня 1994 року в селі Цвітоха. 25 листопада 2022 року був призваний на військову службу. Дмитро став на захист рідної країни, щоб вигнати окупантів з української землі та, взявши до рук зброю, щодня пліч-о-пліч з побратимами, наближав перемогу. 4 березня 2024 року, вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність старший солдат Дмитро Нечипорук загинув під час виконання бойового завдання в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області;
Михайло Сухоруков. Михайло народився 6 вересня 1975 року у місті Славута. 12 жовтня 2024 року Михайло був мобілізований до лав Збройних сил України. У військовій частині А4699 він проявив себе як вправний, відданий воїн, отримував грамоти та подяки командування за зразкову службу. 31 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Курщині, молодший сержант Михайло Сухоруков загинув, залишившись вірним військовій присязі до останнього подиху. У Михайла залишилися брат і сестра.