“МИ ВСІ, ЯК БДЖОЛИ У ВЕЛИКОМУ ВУЛИКУ – ПРАЦЮЄМО НА ПЕРЕМОГУ”, – ВІОЛЕТА ЛАБАЗЮК

Аграрну Хмельницьку область тепер ще й називають гуманітарною. Тому що за понад рік повномасштабної війни прихистила сотні тисяч людей, відправила тисячі тонн допомоги у райони бойових дій, сконцентрувала потужну міжнародну підтримку.

Як вдається громадам поєднувати допомогу фронту і розвиток економіки в тилу — ХМ-ІНСАЙД поцікавився у голови Хмельницької обласної ради Віолети Лабазюк.

Після відвертого спілкування, стало зрозуміло, що в одному інтерв’ю складно вмістити все те, чим готова поділитися очільниця ради.

Тому з основного: як з’явився Центр видачі гумдопомоги, хто взагалі контролює гуманітарні надходження в області, навіщо нам стільки іноземних партнерів, хто з обласних обранців покинув Україну, чому під час війни розпродають комунальне майно і де беруться мільйони на розвиток громад.

Голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк 

– Пані Віолето, склад Вашої тривожної валізи якось змінився за понад рік повномасштабної війни?

– Я її ніколи й не збирала. Чесно. Навіть, коли сестра телефонувала і запитувала, чи підготували ми речі до надзвичайної ситуації, я просила не панікувати. Авжеж, ніхто з нас не був готовий до такого кривавого “сценарію” в Україні, який сколихнув увесь світ. Але в тій ситуації треба було пам’ятати про обов’язки і оперативно з холодним розумом працювати, коли Хмельницька область з перших днів почала приймати нескінченний потік евакуйованих людей.

Тоді з’явилась ідея створення Центру видачі гуманітарної допомоги у драмтеатрі?

– Так. Це був кінець лютого 2022 року. В Хмельницький один за одним прибували евакуаційні потяги зі сходу, півдня, центру. Багато хто тікав сюди на автомобілях просто по навігаторах, де була дорога. Їхали з дітьми. Усіх треба було десь розміщувати, годувати, одягати, взувати. Ми оперативно розподіляли тисячі людей в дитсадках, клубах, соціальних закладах, школах – по всіх громадах. Мої колеги, депутати селили цілі сім’ї у себе вдома на декілька діб. Майже 400 000 внутрішньо переміщених осіб проїхали транзитом через нашу область. Вони постійно потребували необхідного, бо багато хто тікав лише з документами і маленьким рюкзаком речей. Ще й везли з собою песиків-котиків.

Були і важко хворі. Я пригадую, як разом із директором Хмельницького обласного протипухлинного центру В’ячеславом Морозом шукали можливості, аби надати тут переселенцям хіміотерапію.

Вся команда – депутатський корпус і працівники обласної ради – були задіяні в допомозі переселенцям. Продовжують це і донині. Коли виникла потреба сортувати і видавати речі, які надходили на наш штаб, ініціювали створення Центру видачі гуманітарної допомоги при обласній раді. Розмістили його в нашому обласному академічному музично-драматичному театрі імені М. Старицького — в самому центрі міста, для зручності. На сьогодні ним скористалися близько 60 000 ВПО. Це — одяг та взуття, дитячі товари, іграшки, постільна білизна, посуд. Дехто з переселенців навіть жартома називає Центр “бутіком”.

Центр видачі гумдопомоги при обласній раді дехто з переселенців жартома називає “бутіком”

Звідки все це надходить?

– Маємо величезний хаб на Львівському шосе. Там усе перевіряють і сортують наші працівники-волонтери, визначають за потребами: що видати для ВПО тут, що направити в громади чи заклади охорони здоров’я та соціального спрямування. З самого початку я звернулась до представників місцевого бізнесу, хто чим може допомогти. І знаєте, не було жодного, хто би відмовив.

Почали надходити цілі вантажівки продуктів харчування, різної провізії, одягу. Перші такі допомоги ми направляли постраждалим регіонам — Харківщина, Одещина, Миколаївщина. Були такі місяці, орієнтовно з червня по серпень, коли на Хмельниччині осіло близько 170 000 переселенців. І вони потребували постійної допомоги. А ще ж треба підтримувати військових. Будьмо відвертими, кожна громада, сільська, селищна чи міська, стала волонтером для наших захисників. Всі варили-жарили-шкварили-пекли-консервували… Паралельно опікувались переселенцями. Уявляєте, яке це навантаження?!

Громади використовували колосальні ресурси. Але вони теж вичерпуються. Тому ми, маючи вже велику кількість провізії, розуміли, що повинні створити єдиний центр, де надаватимемо допомогу вимушено переміщеним особам безпосередньо і також направлятимемо її в громади.

Знаю, що Ви особисто часто спілкуєтесь із внутрішньо переміщеними людьми. Які історії вразили найбільше?

– Всі їхні історії, на жаль, дуже схожі…

Одна категорія є вимушеними переселенцями з Луганщини і Донеччини, які ще з 2014 року рятувались від терористів так званих “лнр/днр”, переїжджаючи на Запоріжжя чи Херсонщину. Здебільшого, це мами з дітками. Тільки-но вони облаштовуються на новому місці, як знову змушені тікати. Повірте, ці люди дуже втомлені. А інша категорія — старшого віку, які намагаються адаптуватися, спілкуватися українською. Проклинають ворогів, які загарбали їхні рідні домівки. Постійно кажуть, що їхній дім — Україна і ніякої іншої країни знати не хочуть. Дякують хмельничанам за тепле відношення і прихисток. Я їм вірю.

– Активно працюєте над залученням міжнародних партнерів, зокрема, американців, поляків. З якою метою?

– Для України сьогодні, як ніколи, значима підтримка кожної країни-партнера. Зараз ще більше намагаємось розширювати міжнародні зв’язки. Поясню навіщо.

Декілька тижнів тому мені вдалося у столиці зустрітись і поспілкуватися з Віце-маршалком Люблінського воєводства (Польща — ред.) Збігнєвом Войцеховським. Обговорили нашу подальшу співпрацю, першим етапом якої стане участь в об’єднавчому третьому Конгресі самоврядування Ініціативи трьох морів. Згодом мала зустріч із представниками Фонду розвитку регіонів Польщі. Підписали Меморандум про співпрацю. Головна мета таких домовленостей – підтримка закладів охорони здоров’я Хмельницької області, зокрема, отримання сучасного медичного обладнання, питання зеленої енергетики, аграрної галузі, впровадження на території області заходів щодо правильного поводження з твердими побутовими відходами, ну і звісно – залучення необхідної гуманітарної допомоги.

Йде колосальна підтримка торгової місії штату Юта, представники якої на чолі зі Сенатором штату Стюартом Адамсом нещодавно відвідали Хмельницьку область і зустрілись із керівництвом держави. Фундамент нашої співпраці був закладений ще минулого року, під час мого візиту до Сполучених штатів Америки. Буквально невдовзі після цього область почала отримувати гуманітарну і фінансову допомогу для наших комунальних закладів охорони здоров’я: дороговартісне нове реабілітаційне обладнання для Хмельницького госпіталю ветеранів війни, Хмельницької обласної лікарні, серцево-судинного центру. Плюс розхідний матеріал на 2 мільйони доларів, який ми розподілили по комунальних медзакладах. Американська делегація мала змогу переконатися, як використовується це все в закладах, де лікують військових.

Візит торгової місії штату ЮТА (США) на Хмельниччину, травень 2023 року

Крім того, надано продуктові набори та одяг для переселенців, а також допомогу для розміщених тут громадських організацій “ЯМаріуполь”, Луганщини, Харківщини. Вся комунікація йде напряму: громада чи заклад — благодійна організація штату. Ми підписали Меморандум про співпрацю і партнерство між  Хмельницькою обласною радою і благодійною організацією “August Mission”. Він передбачає спільні проєкти для підтримки родин ВПО, що проживають на Хмельниччині, військовослужбовців, розвитку економіки області, ІТ-технологій, аграрного сектору.

Також більше року на Хмельниччину продовжують надходити потужні гуманітарні транші від благодійників із Франції, Німеччини, Нової Зеландії, Польщі, Нідерландів.

Окремо хочу подякувати й нашим волонтерам, бо вони роблять неймовірне!

Це ж тонни!

– Сотні тонн. І ще багато чого не вимірюється масою.

Як контролюєте надходження?

– Для нас важливий внутрішній облік отримання і розподілу гуманітарної допомоги. Він діє як злагоджений механізм. Як тільки є нові надходження, їх одразу приймають, перевіряють, обліковують, розписують по “нішах”: курточки, дитяче харчування, матраци, предмети гігієни, ліки, харчі тощо. Далі інформуємо комунальні заклади і громади про ці надходження. Вони формують потреби. Згідно з цими потребами йде розподіл. Відповідно до графіку, з’їжджаються до складу в область і отримують під підпис те, на що був запит. А вже на місцях ВПО, які проживають за програмою “Прихисток”, отримують необхідне.

Крім того, окремо допомога спрямовується військовим частинам на їх запит.

– Помітно, як багато уваги на Хмельниччині приділяють дітям військовослужбовців.

– Це наш обов’язок. Поки їхні батьки обороняють країну, ми повинні зробити максимально, аби відволікти дітей від воєнних подій, дати можливість повірити в щасливе дитинство та радіти життю, емоційно перезавантажитися.

Минулого року започаткували оздоровчо-патріотичний проєкт “Поділля Мрій”. В рамках цього проєкту відкрили екотабори у Кам’янець-Подільському районі, у Волочиську. Нам вдалося організувати безкоштовний відпочинок і оздоровити близько 2 700 дітей віком 10-15 років загиблих воїнів, діючих військовослужбовців, учасників АТО\ООС. Плануємо цього року продовжити і навіть розширити. Там організовують різні походи, концерти, майстер-класи, спортивні та інші заняття. Є повноцінне харчування, працюють медики. Все — за рахунок благодійного фонду сім’ї Лабазюк “МИ ПОРУЧ”.

В одному з екотаборів для дітей військових від проєкту “Поділля Мрій”, літо 2022 року

Для молодших діток 6-11 років фонд систематично організовує з театралами патріотичні вікенди із виставами й іграми.

І коли під час таких заходів чую дзвінкий сміх малюків, бачу їх щасливі очі і сльози радості в дорослих, то пишаюсь, що до цього дотична моя родина.

Забігаючи трохи наперед, скажу, що до Дня Героїв (23 травня — ред.) плануємо підключити діток для привітань нашим захисникам. Обласна рада звернулась до керівництва закладів освіти, аби там розробили типові обереги для воїнів. Діти власноруч виготовлять їх і вручать військовим, які перебувають в нашому регіоні на лікуванні та реабілітації. Повірте, бійці дуже трепетно ставляться до даких оберегів.

Патріотичний вікенд для дітей захисників в обласному театрі

До речі, у вас дві донечки. Вони в Україні?

– З перших днів війни ми нікуди не планували виїздити. У нас немає житла за кордоном. Старша донька після здобуття середньої освіти вже обрала український університет. Вона активно цікавиться психологією, вивчає мови. Молодша — ще підліток, навчається у школі. Тішить те, що в обох у пріоритеті — саморозвиток, вони багато читають, підтримують одна одну. В нашій сім’ї це важливо.

Як при такому навантаженні вдається поєднувати в собі посадовицю, матір, дружину?

– Мій чоловік (Сергій Лабазюк — народний депутат України — ред.) також політик, який 24 на 7 задіяний в усіх процесах, що сьогодні відбуваються в нашій державі. І я йому вдячна за розуміння моєї роботи, за поради. Звісно ж, діти через мою зайнятість не доотримують достатньої уваги. Але є взаєморозуміння, довіра і повага.

Хтось з обласних депутатів чи працівників облради виїхав за кордон під час війни?

– Немає таких. Навпаки, всі активно долучаються, допомагають. Більше того, два депутати Хмельницької обласної ради і два працівники апарату обороняють Україну у складі ЗСУ. А депутатський корпус продовжує ефективно працювати.

Про роботу ради до 24 лютого і після. Є низка важливих обласних програм, які через війну і урядові обмеження призупинили фінансувати. Як з цим бути?

– Постанова Кабінету Міністрів №590 зі змінами від 14 березня 2022 року обмежила можливість органів місцевого самоврядування використання коштів на ті чи інші комплексні програми. Війна вивела на перший план потреби військових і внутрішньо переміщених осіб, діяльність об’єктів критичної інфраструктури. На них можемо спрямовувати фінансовий ресурс. А от скажімо, такі програми, як “Питна вода”, підтримки фермерів щодо компенсації вартості сільгосптехніки — були “заморожені” у 2022 році.

Ще до повномасштабного вторгнення ми проаналізували всі обласні програми. Для вивчення їх ефективності запросили профільні департаменти обласної державної адміністрації, як розпорядників коштів. Із майже 120 комплексних програм залишили 50, під 35 із них виділялись фінансові ресурси. Вони були максимально дієві і здебільшого спрямовані на підтримку закладів комунальної власності.

Тоді ми з депутатами відвідали всі комунальні заклади обласної ради. Поспілкувалися з керівниками громад, з працівниками цих закладів, місцевими мешканцями. І дійшли висновку: там, де є хороший управлінець, господарник, крутий менеджер (а головою громади бути нелегко), там є розвиток. Реформа децентралізації зламала всі старі підходи до механізму отримання коштів. Натомість держава допомогла громадам шляхом надання інфраструктурної субвенції, щоби “стати на ноги”. Треба було правильно використати ресурс. В одних громадах цей ресурс спрямували на утеплення соціальної сфери, тобто програму енергозбереження, і отримали згодом “плюс”, бо зменшилась затратна частина на енергоносії. Хтось будував комунальні заклади і створював робочі місця. Наприклад, Наркевицька тергромада створила пекарню і забезпечила продукцією та роботою місцеве населення, та ще й податки йдуть в місцевий бюджет. А менш спроможні громади почали співпрацювати з міжнародними організаціями і залучати кошти, в тому числі й грантові.

Сьогодні ж кожна громада на Хмельниччині це гуманітарно-волонтерський осередок. Змінилися запити суспільства, пріоритетність потреб людей і завдань для влади. Ми не маємо права звикати чи втомлюватись. Розумію, що є певне виснаження і людського, і фінансового ресурсу. Але ми всі заточені на перемогу. Тут, у тилу, маємо бути надійною підтримкою наших збройних сил у боротьбі проти ворога.

Що потрібно, щоби працювала економіка в тилу, зокрема в Хмельницькій області?

– Потрібні робочі місця, підтримка бізнесу, наповнення бюджетів… Маємо суттєві надходження від сплати податку з доходів фізичних осіб, акцизного збору. До слова, вважаю справедливим було ПДФО залишити в регіонах, тому що територіальні громади опікуються не лише потребами місцевого населення, а й переселенцями, і військовими. Для цього потрібен ресурс.

Крім того, релокований бізнес на Хмельниччині, а таких є 60 підприємств, додав майже чотири сотні робочих місць, а це, відповідно, сплата обов’язкових платежів і зарплата.

При цьому, на повну потужність працює аграрний сектор. Хмельницька область лідирує в Україні за урожайністю зернових.

Бюджети тримаються ще й за рахунок обмеження видатків, передбаченого тією ж 590-ою постановою. Звичайно, інфляція дещо “з’їдає” бюджетні кошти, але через стримування їх використання гроші акумулюються в казні. Щодо обласного бюджету, то затверджено на 2023 рік дещо меншу суму, ніж попереднього року, — 2 мільярди 936 мільйонів гривень. З-поміж пріоритетних напрямків у розрізі головних розпорядників, як і торік, залишаються освіта, охорона здоровʼя та соціальний захист, тобто левова частка грошей іде на забезпечення належного функціонування комунальних закладів.

Але десятки тих же приміщень комунальних закладів (інтернатів, лікарень, баз відпочинку) обласна рада продовжує продавати з молотка…

– Чому ж з молотка?

Давайте спочатку розберемось, що ми продаємо.

Візьмемо, наприклад, охорону здоров’я. Бачимо незатребуваність нашого протитуберкульозного центру, який мав у Славуті відділення, в Голозубинцях відділення. Або приміщення обласної психлікарні номер 2, будинку-інтернату для інвалідів у Шепетівському районі, санаторії-профілакторії в Кам’янець-Подільському районі. Що далі: змінюється курс держави, відбувається реформа, отпимізація, перехід на амбулаторії, первинну медико-санітарну допомогу. Все це призводить до того, що майнові комплекси звільняються.

Оскільки вони перебувають на балансі обласної ради, то утримувати їх невиправдано затратно для обласного бюджету. Ба більше, значна частина майна розташована у далеко не привабливих для інвесторів місцях і в не зовсім хорошому стані. Аби воно не розвалилось остаточно, його намагаємось продати в інтересах громади. Цьому передує детальний аналіз стану майна депутатами на постійних профільних комісіях. Запрошують директора того чи іншого закладу, вивчаємо ситуацію, і тільки тоді виносимо питання на сесію обласної ради.

Чи ось ще до прикладу, “Облпаливо”, яке ліквідоване в 2022 році з мінусовим бюджетом. Війна наклала негативний відбиток на це госпрозрахункове підприємство. Але залишились приміщення, під’їзні колії, склади.

Продаж відбувається максимально прозоро. На електронний майданчик об’єкт малої приватизації виставляється з визначеною стартовою ціною. А далі на аукціон заходять потенційні покупці зі збільшенням вартості іноді удвічі і більше. В поодиноких випадках, застосовується зниження стартової ціни через відсутність бажаючих придбати.

Всі кошти, виручені з малої приватизації, надходять в обласний бюджет. Лише за два останніх роки з продажу недіючих приміщень комунальних закладів обласної ради маємо 52 мільйони гривень. Ці гроші зарезервовані до вкрай нагальної потреби для критичної інфраструктури, чи тих же комплексних програм – під будівництво водогонів, дитячих спортивних майданчиків після нашої перемоги.

І ще одне: хіба погано, коли застарілі приміщення отримують шанс стати, наприклад, реабілітаційним центром для наших військовослужбовців.

– Погоджуюсь. Але не всі такої думки, особливо коли йдеться про закриття шкіл. Починають сюди “ліпити” політику.

– Ми знову повертаємось до питання оптимізації і неефективності використання бюджетних коштів під час війни. До прикладу, Вовковинецька і Орининська гімназії. У першій – 17 дітей, в другій – трохи більше 40, половину з яких батьки залишають на навчанні в Кам’янці-Подільському, бо їздять туди на роботу. Утримання цих двох закладів нам обходилось доволі затратно. Зараз же там все адаптовано під переселенців. При цьому, ті ж самі працівники й надалі продовжують там працювати, а вихованців ми перевели в пристосовану для цього Плужненську гімназію. Результат: зберегли заклади, людей.

Або два місяці тому зініціювали позачергову гуманітарну комісію і разом із Департаментом охорони здоров’я ОВА заслуховували ефективність роботи відповідних закладів і те, куди далі ми рухаємось зі спроможною мережею лікарень. Ми дійшли повного взаєморозуміння в тому, що залишається, що оптимізується, що ліквідовується.

І це точно не про політику чи якісь міжусобиці. Нині, в такий важкий для країни час, кожному треба показати свою ефективність на посаді, згуртованість, а не переходити на особистості і шукати “зради”.

До слова, про особистості. Сесія обласної ради уже декілька разів поспіль, а востаннє – у березні не підтримала призначення Анатолія Побережного на посаду директора КНП “Хмельницький обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики”. Хоча він переміг в конкурсі і навіть адміністративний суд зобов’язав раду виконати рішення.

– Відповім коротко. Я особисто не маю жодних претензій до Анатолія Побережного. Попри перемогу в конкурсі і рішення суду, депутати не вбачають у ньому професійну кандидатуру на цю посаду. Рішення приймається колегіально. Я ж, як голова обласної ради, не маю права впливати на нього. Лише виношу питання на голосування. На засідання сесії у березні ми навіть запросили юриста, тому що це питання вже перейшло в правову площину. Як буде далі — побачимо…

Оцініть, будь ласка, роботу депутатського корпусу за період воєнного стану.

– Якщо за 12-бальною системою, то без перебільшення на 12. Тому що всі 64 депутати, як бджоли в одному великому вулику — кожен трудиться за своїм напрямком, можливостями, наявними фінансовими ресурсами, повноваження. Хтось стягує гуманітарку, хтось пішов служити, хтось волонтерить для військових, а хтось у своїх виборчих округах допомагає громаді, переселенцям. Всі заплановані сесії відбулись. Тому дякую всім депутатам Хмельницької обласної ради, працівникам апарату за їх громадську позицію і патріотизм!

Повторюся, сьогодні варто відкинути усі політичні амбіції. Ворог в нас один — російська федерація. І бажання заповітне одне — Перемога України!

Яким буде перше сесійне рішення на Хмельниччині після нашої перемоги?

– Важко передбачити. Спочатку ми всі плануємо святкувати. Дехто навіть почав замовляти нашим подільським майстриням вишиванки на перемогу. А перше рішення, вважаю, справедливо буде про вдячність тим, хто здобував цю перемогу, хто тримав оборону, захищав, рятував, хто героїчно виборював свободу нашої української землі. Для мене буде великою честю подякувати кожному особисто.

– Переконана, що так і буде.

Автор Лілія Коцюк.

(Фото ХМ-ІНСАЙД та особистого архіву Віолети Лабазюк)

P.S. Коли матеріал уже був готовий до опублікування, стало відомо, що Віолету Лабазюк нагородили орденом “Берегиня України” в рамках однойменного Національного проєкту.

Дізнавайтеся новини першими на Телеграм